"Споконвічно російський Крим" – міф. Хто і коли жив на півострові насправді

Після окупації етнічна зачистка набула загрозливих масштабів

Варто було президенту України Володимиру Зеленському сказати, що Крим буде звільнено від окупації, і що повернення всіх його жителів додому – то лише питання часу, як в російських ЗМІ піднялася хвиля ненависті, - пише Лариса Волошина для "Української правди".

Одразу ж почалося цитування "кримської промови", яку очільник країни окупанта виголосив в 2014 році. "Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення князь Володимир. Його духовний подвиг – звернення до православ'я – визначили загальну культурну, ціннісну і цивілізаційну основу, яка об'єднує народи Росії, України і Білорусі", – говорив тоді Володимир Путін.

Для російського президента "споконвічний російський Крим" – це наріжний камінь, на якому тримається легітимність його нескінченного правління.

Для російського президента "споконвічний російський Крим" – це наріжний камінь, на якому тримається легітимність його нескінченного правління

"Міф про "Кримнаш" виник саме в результаті зусиль російського уряду обґрунтувати свої претензії на півострів. Перші його елементи сформувалися наприкінці XVIII століття, напередодні й одразу після ліквідації Кримського ханства та анексії його території Російською імперією. Тоді така політика подавалась як тріумф "цивілізації" над "варварством". Додатковим стимулом для міфотворчості стала необхідність виправдати поразку Росії в Кримській війні в середині наступного сторіччя, завдяки чому з'явилася теза про "героїчну оборону" Севастополя – "міста російської слави", – вважає кримський історик та публіцист Сергій Громенко.

Пропагандистський штамп про "споконвічно російський Крим" є доволі живучим конструктом. Особливо жваво формувати його почали радянські історики після 1950 року. Причина зрозуміла. Потрібно було знайти історичне виправдання злочину радянської влади перед кримськотатарським народом.

"Росіяни в Криму стали більшістю виключно внаслідок адміністративного тиску імперського й радянського урядів на кримських татар (від маніпуляцій зі статистикою до депортації (геноциду)" – додає Громенко.

Російська політика в Криму завжди була спрямована на "остаточне вирішення кримськотатарського питання"

Фактично, російська політика в Криму завжди була спрямована на "остаточне вирішення кримськотатарського питання". Це у 80–х роках XVII ст. російський царський уряд вимагав від Османської імперії поступитися Кримом, а "всіх татар з Криму виселити до Анатолії".

Якщо в першій чверті XVIII століття – до захоплення півострова Російською імперією – в Криму проживало 95,1 % кримських татар, 2,6 % греків, 2,1 % вірменів, 0,2 % кримчаків і караїмів, то напередодні Другої світової війни у 1939 більшість – 49,6 % складали росіяни.

Кримських татар на півострові залишилося лише 19,4 %. Цьому сприяли кілька хвиль еміграції. Так, у 1860–х рр. кількість кримських татар, які опинилися в діаспорі, перевищило число тих, хто залишився в Криму.

Що ж до християн Криму, то у 1778 році генералісимус Олександр Суворов за вказівкою російської імператриці Катерини II організував їх депортацію.

Більш ніж 30 тисяч греків, вірмен, грузин, румунів та молдаван були виселені з Криму в тому числі для того, щоб здійснити захоплення кримських християнських святинь та підмінити Константинопольську патріархії Московською.

Більш ніж 30 тисяч греків, вірмен, грузин, румунів та молдаван були виселені з Криму в тому числі для того, щоб здійснити захоплення кримських християнських святинь та підмінити Константинопольську патріархії Московською

"Православна купєль" про яку марять путінські пропагандисти – це теж результат злочину проти тих, кого Росія нібито взялася захищати.

З відновленням української Незалежності процес пішов у зворотному напрямку.

Якщо згідно перепису 1989 року на півострові проживало 67,1% росіян, 25,8 % українців, 1,6% кримських татар, то вже в 2001 році всеукраїнський перепис зафіксував 58,3% росіян, 24,3% українців, 12,1% кримських татар, 1,4% білорусів, 0,5% татар з інших регіонів, а також караїмів та кримчаків.

Згідно отриманих даних, більшість населення Автономної республіки Крим – 65,2% народилися на території України. А саме: 49,1% народилися у Криму, 16,1% — у інших областях України. 32% мешканців АР Крим народилися на території інших держав, зокрема 18,8% — на території Росії, 8,1% — на території Узбекистану.

Таким чином, питома кількість уродженців Росії на півострові в період з 1989 по 2001 роки скоротилася на 8,6% (з 27,4% до 18,8%), а питома вага уродженців Узбекистану (в основному за рахунок кримських татар) збільшилась учетверо – з 1,5% до 8,1%. Тим не менш, Київ не поспішав спертися на українців півострова та кримських татар.

Київ не поспішав спертися на українців півострова та кримських татар

"Ставши провідниками політичної волі кримських татар Курултай і Меджліс спрямували свої зусилля на забезпечення їх адекватного представництва в інституціях регіональної влади. Вирішення цієї проблеми пов'язувалася із питанням набуття репатріантами українського громадянства. Понад 40% з числа прибулих із місць депортації кримських татар не змогли стати українськими громадянами автоматично, оскільки не встигли повернутися на півострів до листопада 1991 року, коли набув чинності український закон про громадянство", – згадує член Меджлісу, голова "Кримськотатарського ресурсного центру" Ескендер Барієв.

За його словами, новоприбулі не мали шансу пройти процедуру натуралізації через те, що вона передбачала наявність легального джерела прибутків та знання української мови.

Найцікавіше, що у 1993-1994 роках в українське законодавство були внесені зміни, які суттєво спрощували процедуру набуття громадянства для всіх колишніх мешканців України, що "виїхали на законних підставах на постійне проживання до іншої країни".

Але на піддане незаконній депортації населення ці зміни, всупереч наполяганням Меджлісу, не поширювалися.

В період "мєшковщини" кримські татари підтримали Київ. Однак, внаслідок перемоги над сепаратизмом, на чолі якого стояв Юрій Мішков – перший та останній президент Автономної Республіки Крим, постраждали саме вони.

В законах, що регулювали вибори на півострові, була скасована квота, за якою Меджліс делегував своїх представників у місцеві органи влади.

Була скасована квота, за якою Меджліс делегував своїх представників у місцеві органи влади

Протести кримських татар підштовхнули Леоніда Кучму та Олександра Мороза (голова Верховної Ради у 1994-1998 рр.) підтримати поправку до закону, яка надавала право взяти участь у виборах близько 90 тисяч репатріантів, які ще не отримали українського громадянства.

"Але, зважаючи на те, що симпатії кримських татар залишалися на боці Народного Руху України, у партійних списках якого містилися прізвища двох членів Меджлісу, ліві у Верховній Раді України не підтримали даної пропозиції. У відповідь кримські татари вдалися до попереджувальних акцій, влаштувавши перекриття автомобільних доріг півострова", – згадує Барієв.

Іншими словами, саме кримські татари на початку Незалежності стали підтримкою для проукраїнських політичних сил на півострові, що забезпечило протидію російсько–радянському політичному лобі.

Саме кримські татари на початку Незалежності стали підтримкою для проукраїнських політичних сил на півострові

Для того, щоб зрозуміти роль кримськотатарського народу в творенні українського Криму, достатньо згадати, що за результатами виборів 2006 року за списком Народного Руху України в парламент Автономної Республіки Крим потрапило 7 депутатів, 6 з яких були кримськими татарами.

За часів Незалежності Російська Федерація за сприяння кримських республіканських владців продовжувала насаджувати в Криму вигідну собі культурну та освітню політику.

Згідно з інформацією "Міністерства освіти Криму", опублікованого експертами Кримської правозахисної групи, в 2013 році в Автономній Республіці Крим лише 7 шкіл здійснювали повний цикл навчання українською мовою, 15 шкіл викладали кримськотатарською мовою. Це аж ніяк не сприяло формуванню у населення Криму української державної ідентичності.

Після окупації етнічна зачистка півострова набула загрозливих масштабів. Росія проводить заміщення населення, захоплює церкви, привласнює музейні цінності та руйнує небажану для себе культурну спадщину.

Росія проводить заміщення населення, захоплює церкви, привласнює музейні цінності та руйнує небажану для себе культурну спадщину

Окупанти поспішають вичавити з Криму всіх, хто самим фактом свого існування спростовує міф про "споконвічний російський Крим".

"Кремль порушує міжнародне гуманітарне право, використовуючи населення українського півострова для поповнення своєї армії. З початку окупації близько трьох десятків тисяч громадян України вже призвані на військову службу Росії. РФ проводить штучну та свідому заміну складу населення Криму, вона вичавлює нелояльних і заміщує їх сотнями тисяч громадян, чим фактично вчиняє військовий злочин", – зазначає перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова.

Зупинити утвердження міфу про "споконвічний російський Крим" можливо.

Взаємодія держави з представниками корінних народів, підтримка української громади півострова, пошук союзників в світі, в тому числі за допомогою таких майданчиків як міжнародний саміт "Кримська платформа" – все це необхідні кроки, які наближають деокупацію півострова та повернення його під владу української держави.

Але головне, що вони допомагають створенню того українського Криму, формуванню якого всі роки Незалежності протидіяла Російська Федерація.

Криму, в якому кримські татари мають права та дієві механізми подолання наслідків більш ніж 150-річного панування чужинців на їх Батьківщині, а етнічні та політичні українці не відчувають себе позабутою меншиною у власній державі.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі