Нам треба ще 40 років ходити пустелею і по краплині вичавлювати із себе рабів
Про Лісок та його проблеми
Є у Полтаві район з промовистою назвою Лісок. Колись це було селище, огорнуте з усіх боків величезними дубами, які і донині можна де-не-де зустріти.
Потім була війна (Перша чи Друга світова - я вже не знаю), і дуби порізали на дрова для паровозів.
До речі, паровозне депо, як і паровозоремонтний завод, були поруч, а жителями Ліску були, в основному, машиністи, диспетчери, провідники, колійники, робітники заводу та всі решта, хто хоч якийсь стосунок мав до рейок та шпал.
У старій частині Ліска серед незліченної мережі вулиць з-поміж хат-мазанок, обкладених цеглою, була лише одна асфальтована. Не тому, що її жителі були якісь особливі, а тому що вона мала дещо стратегічне значення - дорога на Харків. І звалася вона Харківська.
Решта вулиць та провулків мали ґрунтові дороги, що перетворювалися на болото два сезони на рік, замерзле болото - взимку, і висохле болото - влітку.
Так ходить така легенда.
Наприкінці радянської доби на вулицю Копяка (сусідню до Харківської) бригади шляхобудівельників навезли гори щебеню. І повідомили місцевим, що завтра приїде асфальт і буде їм асфальтована дорога.
Зраділи місцеві мешканці! І за одну ніч розтягнули той щебінь по подвір'ях. Кому фундамент підсипати, кому доріжку у дворі зробити.
Приїхали робочі з асфальтом, побачили це все і кажуть:
- Ми зараз поїдемо. Приїдемо після обіду. Якщо щебінь повернете - буде вам дорога.
Щебінь ніхто не повернув. Тож робітники, почухавши потилиці, поїхали геть до кращих часів. Ці часи на вулиці Копяка не настали досі. Я сьогодні перевіряв спеціально. Особисто.
Щебінь ніхто не повернув. Тож робітники, почухавши потилиці, поїхали геть до кращих часів. Ці часи на вулиці Копяка не настали досі
Звісно, то не лише у мешканцях цієї вулиці проблема.
По-перше, багацько жителів Ліска завжди так жили.
Наприклад, більшість парканів в селищі мали або зелений, або бордовий колір, що підозріло збігались з кольором тепловозів ТЕП-60, ТЕ-116, що базувалися в депо, та тепловозів М62, що ремонтувались на тепловозоремонтному заводі.
До речі, один геній навіть вифарбував свій гараж в яскраво помаранчевий. Такий само, якими були тепловози ТЕП-70.
Велика кількість гаражів в Ліску - це порізані навпіл товарні вагони. Які різали у місцевому вагонному депо.
Особливо шикарним гаражем є половина вагона-рефрижератора, до речі.
Коли розбагатію - куплю. Дитячі мрії, знаєте.
По-друге, на Лісок та його проблеми полтавська влада завжди заплющувала очі.
Сюди обіцяли шляхопровід, щоб люди годинами не стояли на залізничному переїзді.
Швидкі та пожежні теж.
Помріть-горіть, зараз ніколи, приходьте ніколи.
Але доля шляхопроводу така сама, як у метро на Троєщину в Києві.
Доля шляхопроводу така сама, як у метро на Троєщину в Києві
Тут же в Ліску я особисто з другом збирав підписи під зверненням до влади, аби воду в селище давали в крани не тільки вночі, а й вдень.
А щодо доріг - то взагалі сум.
Навіть після Революції гідності тут проасфальтували знову ж таки Харківську і початок ще кількох вулиць.
Мабуть, щоб комісіям здавалося, що асфальт всюди-всюди, нащо туди їхати перевіряти і так все видно.
То чого мені це все про мій рідний Лісок згадалося.
Почали ми з сином Марком гуляти тутешніми місцинами і три дні тому помітили, що на дитячий майданчик навезли величезну гору піску. Таку велику, що в пісочницю все не влізло, то насипали обабіч теж.
Вже вчора купа стала вдвічі меншою.
А сьогодні - втричі.
Застукали на гарячому жінку, що совком в пакет набирала пісок
Причому ми з Марком якраз застукали на гарячому жінку, що совком в пакет набирала пісок.
- Нащо ви забираєте пісок з дитячого майданчика?
- Ой, синку, та мені лише два відра погріб підсипати.
- Вам два відра, комусь відро - от вже й купи немає. Ця купа ж на наші податки привезена. Нащо розтягувати? Що, не можете один раз собі машину піску замовити?
- Синку, в мене мала пенсія.
- Так вона і буде малою, бо хто податки платитиме, якщо і з дитиною ніде погуляти, і розкрадають те, що на податки куплено.
Та й пішла вона. З пакетом.
Це при тому, що поруч з тим майданчиком озеро та річка, де піску - хоч залийся.
То я до чого.
Оця вулиця Копяка якраз впирається в цей дитячий майданчик.
Мабуть, місце прокляте.
40 років нам ходити цією пустелею. І по краплині щодня рабів із себе вичавлювати.
40 років, кажу я вам.
Коментарі