Вкладатися треба в культуру та армію. Вони роблять державні проєкти осмисленими

В сучасній Україні слово "еліта" чомусь використовується для позначення найбільш осатанілого прошарку плебсу, у нашому випадку соціальної верстви функціонально гідної хіба на якісь санітарні або клінігові роботи. Цю дебільну моду ввели, певно, ще політологи початку дев'яностих.

Елітним є лише той людський прошарок, який і споживає, і виробляє складну культуру, а окрім того прямо нав'язує ефективні етичні моделі решті суспільства.

На індивідуальному рівні елітність завжди супроводжують дві якості – відданість і чесність. Такі люди не брешуть собі, не торгуються, мають контрольовану емоційну сферу, чорт забирай, не беруть чужого, повністю віддають себе справі або іншим, визнають власні недоліки і помилки. Просто кажучи, мають складні, але при цьому прозорі ідеали, прагнуть їх і, головне, досягають.

Напрацювання таких якостей потребує часу, отже в тій чи іншій формі плекання і селекції. Не дарма старе німецьке слово шлахт (рід, порода) й дало нам нині застаріле поняття шляхта.

В Україні такі люди звичайно є, однак й досі вони не становлять якоїсь помітної і цілісної у своїх прагненнях верстви. Хоча я упевнений, що наше замучене сусідським маскультом суспільство врешті виокремить з себе цей необхідний для подальшої еволюції та виживання інструмент.

Це якщо цього разу ми не дамо ринковим торбохватам розстріляти або заморити найкращих наших людей голодом.

Вкладатися треба в культуру і в армію, бо саме вони роблять державні проєкти осмисленими. Скажімо той же бізнес сам по собі, на який багато хто надіється, без культури не знає відповідальності, а без армії не має стабільності. Це мали би бути в наших умовах два основні податки - на культуру і на армію, два чітко окреслених і прорекламованих податки. Однак спершу треба якось пояснити державі чим культурна сфера відрізняється від розважальної. Дохріна чого ще треба пояснити державі.

Без націоналмаркетингу не обійтися.

Оригінал