Перемога Путіна у боротьбі за "Північний потік-2" ілюзорна. Потрапив у глухий кут

ЄС прийняв програму звільнення Європи від нафтогазової залежності до 2050 року

Політика штука оманлива. Часом чекаєш одного результату, а отримуєш інший. Приклад тому — наслідки відходу США з Афганістану і домовленість Байдена-Меркель щодо "Північного потоку-2".

Ці події свідчать про те, яка ефемерна грань між перемогою і поразкою.

Відхід США з Афганістану став приводом для російської зловтіхи: "Місія Америки закінчилася провалом!" Так приємно побачити поразку суперника, який повинен зализувати рани.

У 1975 році відхід Америки з Індокитаю став ударом по американському лідерству, викликавши наступ СРСР по всьому полю — від Афганістану до Анголи. Поразка у В'єтнамі позбавила Америку драйву на довгі роки.

Сьогодні відхід Америки з Афганістану — драма, яка ще змусить переосмислювати пріоритети світової політики. Але першочергове питання очевидне: хто заповнить вакуум, який залишають США? Західні коментатори кажуть: "Китай має намір зайняти місце, яке звільнили США". Політика ж не терпить порожнечі, правильно?

Варто нагадати, що в Афганістані американці зі своїми союзниками захищали російську зону впливу від терористичних загроз і наркотиків. Чи захоче Китай стати для Росії таким заслоном?

Досі в Росії і Китаю був спільний інтерес — стримування США. Що їх буде об'єднувати, якщо Америка втрачає роль гегемона?

Тим часом, Китай — світова держава, що живе образою за минулі приниження і мріє про реванш. Китайцям можуть бути зрозумілі міркування Путіна про "історичні території". Для Китаю "історичні території" — це російське Приамур'я і Примор'я, свого часу захоплені Росією у династії Цин.

Словом, ураження Америки в Афганістані аж ніяк не перемога Росії і навіть не привід для зловтіхи.

Друга подія, яка викликає суперечливі наслідки, — це пакт США і Німеччини про вирішення конфлікту навколо газопроводу "Північний потік-2". Пакт говорить про успіх німецької "Ostpolitik", що створила дотепний механізм взаємодії Німеччини з Росією: "Використовуй російські ресурси, і не дратуй Кремль".

Вашингтон в ім'я стримування Китаю погодився на угоду з Берліном, засновану на інтересі. Але якщо Вашингтон визнав першість інтересу, то ідея Байдена про антикитайський фронт руйнується. Навіщо Європі діяти проти свого комерційного інтересу, зав'язаного на Китай?

Не виключено, що ціна, яку Байден заплатить за свою домовленість з Берліном, виявиться вище очікуваної вигоди.

Так, американо-німецький пакт викликав нове розмежування всередині західного співтовариства, підриваючи довіру до США серед американських союзників. Байден зіткнувся з обуренням представників обох партій в Конгресі, об'єднаних ідеєю санкцій проти Росії. Обурюється "Нова Європа" (Польща і Балтія), орієнтована на жорсткий курс щодо Росії. В Україні американо-німецька домовленість викликала звинувачення в зраді її інтересів.

І ще: є сумніви, що Німеччина, яка взялася урезонювати Кремль, впорається із завданням. Поки Берлін навіть за допомогою Парижа не зміг забезпечити Мінські угоди по Україні. І чи візьме на себе наступник Меркель гарантії цієї угоди?

Офіційні особи у Вашингтоні та Берліні визнають, що у них немає інструментів змусити домовленість працювати, і угода залежить від настроїв Кремля.

А тим часом Кремль, заявляючи про "економічну доцільність" самого спірного питання — продовження транзиту газу через Україну після 2024 року — руйнує конструкцію, зліплену Байденом з Меркель.

Так, що домовленість не гарантує ні збереження транзитного коридору через Україну, ні того, що Росія не буде використовувати енергоресурс в політичних цілях. А чому ні, якщо Кремль вичерпає інші засоби тиску?

Чи є підстави говорити, що Європа, "прив'язавши" до себе Росію через "Північний потік-2" і наповнюючи російський бюджет, може впливати на Росію? Можна не сумніватися в одному: "енергокоридор" буде відгодовувати клептократію, яка обліпила його з обох сторін. В будь-якому випадку "прив'язка" буде працювати не на європеїзацію Росії, а на її стагнацію. Як і було досі.

Здавалося б, пакт можна визнати перемогою Путіна. Але і ця перемога ілюзорна. Не тільки тому, що угода консолідує її противників. Іронія в тому, що американо-німецька легітимація "Північного потоку-2" сталася в момент, коли ЄС прийняв програму звільнення Європи від нафтогазової залежності до 2050 року. Модель економіки, на яку працює "Північний потік-2", визнана вичерпаною. Навряд чи її врятує навіть європейська клептократия.

Цю іронію змушений визнати і Кремль. "Стає ясно, що вже починаючи з 2023 року ми будемо платити вуглецевий податок від €1,4 млрд і далі - до €10 млрд протягом найближчих п'яти років — тільки за те, що наш експорт енергоресурсів недостатньо "зелений", - зазначив Дмитро Пєсков, спецпредставник президента з питань цифрового і технологічного розвитку. Ось так — будували газопровід, щоб постачати Європу, а тепер доведеться ще за постачання і платити! "Перш за все треба чесно зізнатися собі, що цей раунд склався не на нашу користь", каже Пєсков. Свята правда.

І як довго всі протягнуть в ситуації вичерпаності?

Оригінал