Зеленський повинен їхати до Вашингтона. Настав його зоряний час

Позиція України юридично бездоганна

Путін змирився з тією обставиною, що за пряму агресію вглиб України йому доведеться заплатити неприйнятну ціну, але зате він виконав на зустрічі в Женеві свою домашню програму-максимум. Кремль надає Мінським угодами як своєму інструменту руйнування української державності величезне значення. Власну пресконференцію Путін почав як би з підказки-нагадування Байдену: "Як я зрозумів, пан Байден також вважає виконання МУ єдиним способом досягнення миру на Донбасі". Спільного комюніке не було, але Путіну вдалося якимось чином змусити Байдена публічно промимрити ключову для Москви фразу про "продовження дипломатичних зусиль в рамках Мінських угод", - пише Андрій Піонтковський для Каспаров.Ru.

Кремлівські пропагандистські шоу з неприхованим торжеством і цинічною відвертістю продовжують смакувати цей успіх. Світ пам'ятає знамените заклинання Лаврова: "Ми ніколи не дозволимо Зеленському зіскочити з гачка Мінських угод, нехай він звивається на ньому якомога довше". Ось вам свіженьке визнання від ще одного військового злочинця Прилєпіна: "Мінські угоди - це величезна пастка для України, з якої вона ніколи не вибереться до повної втрати своєї державності".

Мінські угоди де-факто мертві. Всім ясно, що Путін добровільно не піде, як він обіцяв, з Донбасу, а українське керівництво не зруйнує власну державу заради фальшивого "відновлення територіальної цілісності".

Позиція України юридично бездоганна. Україна не виходить односторонньо з Мінських угод. Навпаки, Україна фіксує злісне невиконання Кремлем ось уже протягом більше 6 років базових першочергових положень Мінських угод: припинення вогню і виведення російських військовослужбовців і озброєнь.

У цій ситуації єдиний реалістичний спосіб зупинити кровопролиття, припинити гарячу стадію війни - це заморожування конфлікту, припинення лицемірних розмов про "возз'єднання ОРДЛО з Україною" та введення по мандату ООН міжнародних збройних миротворців на лінію розмежування сторін. Як при цьому окупанти будуть ще кілька років іменувати для себе Крим і ОРДЛО, не має ніякого значення. Для всього світу це тимчасово окуповані території України.

"Заморожування" - це не про статус окупованих українських територій.

"Заморожування" - це про припинення свідомих вбивств українських військовослужбовців, що тривають вже понад 6 років. Ці вбивства - найважливіший елемент кремлівської спецоперації шантажу: не будете виконувати наші політичні вимоги, не зміните вашу Конституцію, не легалізуєте наш військово-терористичний плацдарм ОРДЛО в українському правовому і політичному полі, не введете наших "моторол" в українські органи влади, тоді ми будемо продовжувати вбивати вас на лінії зіткнення сторін.

Мінські угоди в оркестровці Кремля - це стара (1952 г.) пісня товариша Сталіна про головне - про возз'єднання Німеччини. У товариша Сталіна тоді теж було своє "ОРДЛО". Називалося воно НДР. І він запропонував канцлеру Аденауерові здійснити, нарешті, сподівання німецького народу і возз'єднати "ОРДЛО" з ФРН. Але зберігши при цьому всі ордловські інститути (Штазі, тортурні підвали, СЄПН, народну міліцію, радянські війська). Аденауер ввічливо подякував диктатору, помітивши, що він вважає за краще залишатися канцлером половини Німеччини, ніж ставати політзеком в об'єднаній Німеччині. Об'єднання Німеччини відбулося дещо пізніше, але абсолютно на інших засадах

Заморожування конфлікту дозволить сьогодні Україні вирішити такі завдання:

1. З рук кремлівських шантажистів вибивають ефективний інструмент політичного тиску на Україну - їх улюблений лавровський гак, прилєпінська пастка, путінський зашморг.

2. Перестають гинути українські військовослужбовці.

3. Знімається реальна загроза масштабного нападу Росії на Сході.

4. Остаточно обнуляється основний міф путінської пропаганди: ми захищаємо російське населення Донбасу від вторгнення орд бандерівських нацистів.

Одностайна реакція американського істеблішменту на женевський саміт створює для України сприятливу атмосферу для активної політики на американському напрямку. І, перш за все, для викриття путінсько-сталінської спецоперації "мінський гачок", на який Кремль хотів би тепер підсадити не тільки Зеленського, а й самого Байдена, щоб і той "звивався на ньому якомога довше" за рецептом Лаврова - Ріббентропа.

За підсумками саміту Байдена характеризували як "слабака" не тільки республіканські, а й демократичні ЗМІ. Вельми показовою, наприклад, є опублікована на сайті CNN стаття "Putin got exactly what he wanted from Biden in Geneva". Адміністрація стала виправдовуватися і завіряти критиків у своїй unwavering support of Ukraine, а сам Байден як political animal змушений тепер прислухатися більше до "проукраїнського" крила своєї адміністрації (Блінкен, Остін, Нуланд), а не до вільних або мимовільних симпатиків Кремля (Керрі, Бернс, Салліван).

В адміністрації Байдена склалося протистояння між двома групами вищих чиновників. Суперечка йде, здавалося б, із суто технічного питання - якісь дуже далекі від свідомості американського обивателя Minsk agreements, а точніше, висловлене вбивцею-президентом великої держави настійне прохання підтримати його інтерпретацію цих угод.

Насправді це питання величезної світоглядної та практичної важливості. Як, наприклад, Судети в 1938 році. Дозволити кремлівському диктатору і далі, плямкаючи, пережовувати Україну або, навпаки, допомогти Україні зупинити, заморозити цей процес.

Всі провідні світові актори зроблять з відповіді на нього далекосяжні стратегічні висновки.

Розколоте не тільки оточення Байдена, але, схоже, і його власна свідомість. У кожному його публічному виступі одночасно обов'язково присутні і "unwavering support of Ukraine" та "stable, predictable relations with RF". Він не бажає зробити свій вибір.

Цей вибір за нього може зробити інша людина - президент України Володимир Зеленський. Це його зоряний час. Він не повинен їхати до Вашингтона за вироком: виконуйте Мінські угоди. Він повинен приїхати до Вашингтона як вирок кремлівському лобі в Білому домі, усвідомлюючи, що в принциповому протистоянні з цим лобі (а якщо знадобиться, і з президентом США) його підтримають і Конгрес, і переважна більшість американського істеблішменту. Президент Байден, які б не були його коливання і особисті уподобання, не зможе ігнорувати цю політичну реальність.

Перефразовуючи поета, візит до Вашингтона "не читки вимагає з актора, а повної загибелі всерйоз".