Як вивчити українську за десять хвилин

Червоні комісари зробили це під страхом смерті

Вже за десять днів після нападу на СРСР у 1941-му німецькі війська були в моєму рідному Рівному. Передові частини продовжили наступ, а ті, що залишились, мали велику проблему. На околиці міста зібралися десятки тисяч полонених бійців Червоної армії. На той момент ще не було обладнано табори для військовополонених. Тому німцям було ніде тримати таку масу людей і було нікому їх охороняти. Навіть розстріляти їх усіх німці тоді не могли, якби й захотіли.

Позбавитися цього клопоту німці вирішили просто: командирів та комісарів - розстріляти, а рядових червонармійців – відпустити. А як відрізнити комісара від рядового? У перший же день війни усі червоні командири підстриглися наголо, а перед тим, як здаватися у полон, пообривали зі своїх гімнастерок командирські петлиці - погонів тоді не було, - аби не відрізнятися серед решти. Рішення підказав хтось із місцевих. Слід було перевірити, чи говорить полонений українською. Коли говорить – нехай йде собі додому, коли ні – значить командир чи комісар із вказаними вище наслідками.

Ця звістка миттєво облетіла полонених. І сталося диво – червоні комісари, які за все життя не сказали українською жодного слова, раптом заговорили нею краще за місцевих! Жити ж бо хочеться! Для оволодіння українською їм тоді не знадобилося жодних курсів, жодного "перехідного періоду". Вистачило десяти хвилин.

Цю історію розповіла мені моя хресна Євдокія Миськова, яка усе життя прожила у селі Тинне біля Рівного. У 1941-му їй було п'ятнадцять. Розповіла на початку дев'яностих, коли я був вже дорослий, і коли про це вже можна було розповідати. А я у свою чергу розповідаю цю історію вам, аби згадували її щораз коли хтось скаржиться на те, що йому важко говорити українською.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua