Зеленський дедалі більше бере приклад з Путіна

Щастя України, що вона вже опинилася у правильному геополітичному таборі

Попри все їхнє позірне протистояння, Зеленського і Путіна пов'язують дуже міцні "невидимі стосунки".

Адже, з одного боку, Путін для Зеленського був і залишається взірцем для наслідування. З іншого боку, саме Путін наразі допомагає Зеленському втриматися при владі. Звісно, це звучить як парадокс. Але судіть самі.

Те, що Зеленський в політиці дедалі більше бере приклад саме з Путіна, очевидно. На рівні політики, це те саме тяжіння до авторитаризму та нехтування законом. На рівні іміджу, це дуже легко прочитувані спроби "позмагатися з Путіним голими торсами". Список можна продовжити. Щойно було зроблено ще один важливий крок наслідування: якщо Путін у ворожій йому Європі людей вбиває, то Зеленський у начебто дружній йому Європі людей принаймні викрадає.

У цьому плані, за стилем і способом політичного мислення Зеленський - це справді пародія на Путіна. Мікро-Путін. Ліліпутін.

Тобто, ще одна - після Януковича - версія українського президента-малороса.

Безумовно, саме звідси й нав'язливе бажання Зеленського зустрітися з Путіним "на рівних" і все з ним як слід "порішать". Адже Зеленський явно не президентством США міряє свій життєвий успіх; натомість стати "поряд із самим Путіним" - це, справді, вершина того успіху, який Зеленський жадає показати всім референтним для нього суспільним групам - родичам, друзям, електорату. З паяца на сцені - в рівнодостойні суперники самого володаря Кремля: хто ж не позаздрить такій долі? Пацани в Кривому Розі про таке навіть і не мріяли... І не треба думати, що цього не бачать у Москві.

Втім, оскільки Зеленський - це, справді, не більше ніж Ліліпутін, і владу він має не в Росії, а в Україні, його копіювання путінського стилю породжує факап за факапом. З вагнерівцями облажалися; з Чаусом облажалися; з коронавірусом облажалися; з енергетикою облажалися; з Нафтогазом облажалися. І що? А поки що практично нічого. Без відчутних наслідків.

Звісно, значна частина українського електорату не почне обурюватися Зеленським, поки їм це не почне нав'язливо підказувати олігархічний телевізор. А він - 1+1, Україна, ICTV, Інтер - цього не зробить, поки Зеленський продовжує віддавати його власникам українську економіку на розграбунок. Ось вам енергетика, "Укрзалізниця", тощо.

А що ж наші західні партнери? А отут і знадобився Зеленському Путін... в його другій іпостасі. Факт в тому, що Зеленському на Заході поки що пробачають дуже багато. І роблять це просто тому, що станом на сьогодні неможливо _не_ підтримувати Зеленського, підтримуючи Україну. Надто вже навислою над Україною є російська загроза. Тому заради того, щоби не віддати Україну на поталу Путіну, нашим західним партнерам доводиться заплющувати очі на одні факапи української влади й відчутно пом'якшувати тон, говорячи про інші.

А тепер зацінуйте іронію історії. Людина, якій Путін ментально набагато ближчий, ніж лідери країн Заходу, успішно тримається при владі завдяки тому, що країна, в якій він прийшов до влади, за попередні кілька років встигла остаточно перейти з пропутінського політичного табору в антипутінський.

І тепер наш український Ліліпутін, незграбно пародіюючи Путіна у своїй внутрішній політиці, змушений у цілій низці напрямків зовнішньої політики вичавлювати з себе "мікро-Порошенка".

Щастя України в тому, що на цей історичний момент вона вже опинилася у правильному геополітичному таборі.

Драма України в тому, що більшість її мешканців при цьому довірили долю країни людині, якій набагато простіше та комфортніше було б у протилежному таборі - якщо не політично, то ментально.

Так і живемо.

Оригінал