Відбувається серйозний моральний зсув. Красти і брехати стає нормою
Ми навіть не прагнемо довіри
У мене враження, що у нас на очах відбувається якийсь серйозний моральний зсув у суспільстві. Конкретніше - зсувається розуміння того, що таке легітимна етична норма.
Крали і брехали завжди, це факт. Але не пам'ятаю, щоб крадіжку і брехню колись відкрито легалізували як норму - те, чого ніхто не соромиться навіть на позір, "для годиться".
Плагіатора призначають міністром - "ну і що?". Майже нікому не соромно. "Ну вкрав і вкрав, всі так роблять". В тім і трагедія, що насправді не всі. Але тим, хто так не робить, тепер відмовлено навіть у втішному відчутті своєї бодай номінально визнаної суспільством "нормальності".
Або ось приклад, який описала Катерина Коберник. Арестович на самому початку інтерв'ю з ним каже: "Я відкрито визнаю, що я аферист і брехун, а тепер питайте, що вас цікавить". З одного боку, це ніби моральний крок вперед: людина принаймні не лицемірить, а щиро визнає, що брехала, бреше і брехатиме далі. (Як Шарапов з Груздевим: "Вы же не верите ни одному моему слову!" - "Правильно, и вы не верьте!"). З іншого боку, комунікація при цьому повністю втрачає сенс, оскільки брехнею може виявитися будь-що.
Проблема в тому, що така настанова, продукуючи водночас тотальну недовіру (до правдивості кожного) і тотальну байдужість (до припустимої аморальності кожного), не просто розмиває соціальний капітал, а фактично множить його на нуль. Бо суспільство без бодай якоїсь взаємної довіри між його членами існувати не може, це аксіома. Тепер же ми потрапляємо в ситуацію, коли ми такої довіри не тільки не маємо, а вже навіть і не прагнемо як норми.
Хіба не це якраз і називають failed state?
