Росія у пастці. Захід переходить до силового стримування

РФ зносить. І ніщо не може зупинити цей процес

Буває так, що хочеш одного, а виходить зовсім інше. Закон ненавмисних наслідків, який в російській політиці більш популярний, ніж російська рулетка.

Так, Кремль шантажем, дрібними капостями і серйознішими гидотами домігся того, що Захід прокинувся. А прокинувшись, почав дивитися на Росію з підозрою.

Звичайно, Кремль не хотів конфронтації. Але бачачи наївність і схильність західного істеблішменту до компромісів, Кремль спробував примусити Захід до співпраці на своїх умовах. Такий собі примус до любові по-російськи. Ненавмисний результат: західне співтовариство почало шукати спосіб відгородитися від Росії ровом, ще і якомога глибшим.

Потрібно було дуже постаратися, щоб тільки 12% шведів, 23% голландців, 26% британців, 35% німців і 18% американців сьогодні сприймали Росію позитивно.

Росія перестає бути для Заходу предметом суперечок між прихильниками та противниками. Підозра до Росії стає фактором, що об'єднує Захід. Прикладом західного єднання можуть бути санкції у відповідь на замах на вбивство Навального. Кілька років тому санкції були б предметом дебатів. Угорщина, Італія, Австрія, Греція намагалися б їх відкласти і пом'якшити. Сьогодні санкції щодо Навального схвалені без заперечень.

Москві доведеться позбуватися надій на європейських лоялістів. Як можна сподіватися на проросійську політику угорського прем'єра Орбана або італійських лідерів, якщо 57% угорців і 53% італійців ставляться до Путіна з недовірою?

Прикладом гуртівної ролі Росії є Америка. Це найбільш розколота демократія — американці мало в чому можуть погодитися один з одним. Але еліти, що ворогують, об'єднує ворожість до Росії, що в будь-який момент може вилитися в чергові антиросійські санкції.

Захід створює нову систему стримування Росії. Навіть західні кола, які виступають за співпрацю з Москвою, говорять: ми повинні йти на діалог з Росією, але ми розуміємо, що Росія — чужа для нас країна. Діалог з чужим навряд чи гарантує надійну співпрацю.

Вирішальною силою західного стримування є США. Але й інші західні держави перебудовують свої системи безпеки, вбачаючи в Росії загрозу. Велика Британія готує до кінця року переворот у своєму військово-стратегічному мисленні, розробляючи нові кіберзасоби, хімічні (!), біологічні та радіологічні технології. У Німеччині та Франції створюються командні центри запобігання загрозам для їхніх космічних проєктів. Немає сумнівів, хто для них є джерелом таких загроз. Норвегія шукає способи відповісти на російську активність поблизу її кордонів.

Прикладом країни, що перебудовує свою систему безпеки, є Швеція. Шведи збільшують військові витрати на 40% і чисельність збройних сил на 50%. Вони повертають військовий контингент на острів Готланд — стратегічний вузол в балтійському регіоні. Але головне: шведи відроджують стратегію цивільної оборони, яка передбачає участь населення у відбиванні національних загроз. Пояснюючи причини такого радикального повороту, шведи говорять, що їм набридли російські спроби залякування за допомогою підводних човнів і бомбардувальників поблизу шведських кордонів. А деякі стверджують, що в їхньому просторі.

Готовність Заходу до стримування створює і нову ситуацію всередині Росії. Зручна для російської еліти модель існування — через дзявкання на Захід і особисту інтеграцію в нього — розсипається.

Російська клептократія, що існувала за рахунок підкупу західного істеблішменту, починає почуватися за межами країни незатишно. Але російським рантьє буде некомфортно і в Росії, навіть якщо вони перевели сюди свої капітали. В атмосфері взаємної підозріливості Росії і Заходу вони виявляються чужорідним елементом і там, і там.

Сприйняття західним співтовариством Росії як загрози звужує для Москви очікувані вигоди від діалогу, змушуючи ще більше наїжачитися.

Володимир Путін, незважаючи на войовничі тиради, завжди намагався залишитися членом світового концерту. Він явно розуміє державність через можливість спілкування із західними лідерами. Ми бачимо, як він зараз прагне відновлення діалогу з Америкою. Але саме він привів Росію до точки взаємного відторгнення.

Іронія в тому, що сьогодні Путін виглядає занадто м'якотілим для ситуації, яку він же й створив. Міністр-поет Лавров також не вписується в новий час, який вимагає більше жерсті!

Логіка зовнішнього відторгнення Росії робить для Кремля неминучою мобілізацію країни через відсіч ворогу. Все разом виводить в Росії на перший план оборонців нової породи, не розведеної колишнім політесом. Вони не пов'язані із Заходом. Їм нема чого там втрачати. Їх не дістануть західні санкції. Ситуація конфронтації — ось їхнє середовище! Президент Путін на їх фоні виглядає майже західником.

Виникло замкнене коло: Росія змусила Захід переходити до силового стримування, що в свою чергу заганяє Росію ще далі в пастку мілітаризму й ізоляції. Логіка життя за ровом визначатиме і режим управління в Росії, і склад її правлячої корпорації.

Але звідки взяти кошти на мілітаризацію? Пропозиція Мінфіну скоротити витрати на військових і силовиків — попередження про те, що гаманець порожніє.

Незрозуміло, наскільки суспільство і прагматична частина правлячого класу змиряться з епохою жерсті. А поки Росію зносить. І ніщо не може зупинити цей процес.

P.S. А хто виграє вибори у США і що нам очікувати? Так неважливо, хто виграє — вже зрозуміло, чого очікувати від будь-якого переможця.

Оригінал