Киргизстан і Білорусь протестують. Чи спалахне революція в Україні

Невдоволення є. Лише чекає на привід

Революція одного дня. У мережі жартують, що киргизи дуже працьовитий народ, їм ніколи довго протестувати.

Але відразу почали порівнювати події в Киргизстані й Білорусі. Мовляв, киргизи молодці, відразу перейшли до активних дій.

Перше. У Киргизстані є досвід двох революцій. І досвід судового переслідування двох експрезидентів. Тобто, по-перше, в них є віра в перемогу протесту, підтверджена практикою, по-друге, досвід успішного насильницького протесту. Це розуміє киргизька влада, яка швидко пішла на поступки. У Білорусі такого досвіду немає.

Друге. Різкий перехід до насильницьких протестів без передумов - це мінус самим протестам. Суспільство, яке неготове до насильницьких дій, самоусунеться від підтримки активної протестної меншості. А протестна меншість без спирання на маси - як би цього не хотілось політичним революційним романтикам - перетворюється на заколот. Заколот, який зручно придушити.

А ось що схоже і в Білорусі, і в Киргизстані (крім того, що вони є членами Організації договору про колективну безпеку, а це гірше, ніж тітка з пустими відрами перейде дорогу) - це те, що вони є частиною світу в якому коронавірусна криза призвела до величезного невдоволення. Невдоволення, яке посилює будь-які проблеми у суспільстві. І драйверами цих проблем стали періоди підвищеної політичної активності - виборчі процеси. Тобто вибори (а точніше віра в те, що вони були сфальсифіковані) простимулювали перетікання коронавірусного невдоволення у протест.

Рветься там, де вузько. Тому і напрямок вибуху - це часто старі невирішені проблеми. Як беззмінність лідера в Білорусі чи конфлікт кланів у Киргизстані.

До речі, це ще тема першої тюльпанової революції 2005 року в цій країні - нівелювати вплив кланів (тоді ще з радянських часів домінувала північ). Але навіщо щось змінювати якщо можна посилити свій клан? Та суспільство виявилось готовим ще раз запротестувати.

До речі, в цьому більше схожість Киргизстану та України - і досвід успішного насильницького протесту, і регіональний поділ. Основне гасло більшості партій в Киргизстані - єдність нації. Нічого не нагадує? Тільки у нас невдоволення викликає олігархат, а у них - клановість. Але боремось з таким же успіхом.

Не можу сказати, що протест матиме місце і в Україні в 2020 році. Все таки вибори місцеві, вони менше втягують людей (просто запитайте, хто є кандидатами у некиївських округах).

А у більшості великих міст, де міг би бути протест, ситуація якраз більш-менш зрозуміла з тим, хто переможе. Є легітимність їхньої перемоги. А там де є легітимність немає місця для протесту. Хіба почнеться перегинання палок і демонстрація перемоги "у першому турі". Тому вірогідність того, що результати виборів стануть сірником для коронавірусного невдоволення в Україні - низькі. Але невдоволення є. Воно лише чекає на привід. Тим більше, що легітимність центральної влади у нас значно впала за останній рік.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua