Зали порожні. Про стрічку чули одиниці

У прокат вийшов байопік про Тараса Шевченка, на який ніхто не ходить. Як так? Батько ж нації! Зараз окреслимо причини цієї ганьби.

Перша і головна причина.

У багатьох продюсерів є два святі правила роботи з фільмом. Перше: нікому не розповідати про свій фільм. Друге: ніколи нікому не розповідати про свій фільм.

Так трапилося і з "Тарас. Повернення". Про стрічку чули одиниці. Продюсери забили на рекламу і роблять так вже не вперше. І не вдруге. І взагалі - це одна з найбільших проблем нашого кіно.

І на це теж є причина. Продюсери, отримуючи державне фінансування, не повинні його повертати. Вони повинні здати стрічку, відзвітуватися і все. Далі, як Зеленський, "никому ничего не должен". Ніхто не зацікавлений в успішному прокаті. Гроші заробляють на виробництві, нічого нікому повертати не треба - стимулів нуль. І не обов'язково треба бути падлюкою. Просто система є гнилою і розбещує учасників. Держсектор як він є.

Але це ще не головна проблема, шановне моє товариство. Справа в тім, що від невдачі не застрахований ніхто. З перших спроб можна налажати там і сям. Є специфіка ринку: комедії збирають багато глядачів, сімейне кіно - теж, драми - менше, артгаус - ще менше. Усе це варто враховувати. І представники Держкіно постійно використовують цей аргумент. Але.

Якщо це вже не перша, не друга і не двадцята спроба? Якщо ми знаємо людей, які у своєму доробку мають 90-95 відсотків провалів? І якщо вони роками, на кожному пітчингу знову і знову отримують фінансування? Часто одразу на кілька проєктів, а це десятки мільйонів гривень. І майже гарантовано проваляться знову.

То як це називається?

Стимулу для успішного прокату немає двічі. Гроші повертати не треба і інституту репутації немає. Хоч десять разів провалися - тобі знову дадуть грошей.

Чого дають - питання до експертів.

Якщо почуєте щось про те, що зараз час такий і народ не йде в кінотеатри - не вір, мій сину. Український фільм "Де ти, Адаме" вже давно йде з небаченим ажіотажем. Хоча ничего не предвещало. Але стрічка має релігійний підтекст і продюсер гарно попрацював з церквами. Церкви почали рекомендувати її прихожанам і влаштовувати обговорення щонеділі. І понеслося.

Є і друга причина. Завдяки школі величезну кількість українців нудить вже від самого слова - Шевченко. І на байопік про нього ці люди не підуть нізащо. Я давно маю конспірологічну теорію, що факультети української літератури - це кагебешне творіння.

Шкода, бо у фільмі Шевченко зовсім не такий. Він самоіронічний і стає зрозуміло, чого його любили жінки. Незважаючи, шо він такий здихля.

Третя причина - у якості. Людям не сподобався трейлер. Але особисто я не можу сказати, що фільм гівно і невдалий.

Він дивний, своєрідний. Це не урапатріотизм, не агітка. Не масовий і не фестивальний. Не сучасний і не старомодний. Але він мене дуже заінтригував. І я піду дивитися його знову. Він має свою цільову аудиторію, хоч і не дуже чітку. Але з нею не працюють. Тому зали порожні.

До речі. "Тарас. Повернення" знятий ще кілька років тому. Продюсер прямо і публічно казав, що не хоче його випускати. Режисер, ясна річ, злий.

Оригінал