Порівнювати протести в Білорусі з українськими не варто

У білорусів буде своя історія

Не треба порівнювати нинішні події в Білорусі з Україною 2013-2014 років.

Звісно, що так працює мозок більшості людей, він шукає вже відому категорію через яку можна усвідомити щось нове. Але іноді це хибний шлях.

Тож, ситуації наразі абсолютно різні, як і вимоги та методи протесту. Це не добре і не погано, це просто різні історії.

В Білорусі з 1991 року другий президент, який при владі вже 26 років. В Україні з тих пір вже шостий. Це не просто шість разів змінювалась влада, це шість разів ми проходили свої університети демократичних виборчих процедур, змін до законодавства і за цей час ми, звісно, ще не досягли швейцарських стандартів, але разом з тим просунулись далеко. В нас, скажімо, мінімізовані фальсифікації, бо до виборів є заміри багатьох компаній, а під час виборів відкриті екзитполи різних конкуруючих інституцій, які миттєво викладають результат у відкритий доступ. Таким чином, кому б і як не подобався вибір українців, але всі опоненти визнали результати. Свій урок фальсифікації виборів ми пройшли 2004-го.

У Білоруських протестах не стоїть питання вектору розвитку країни, тобто не йдеться зараз про вибір між Заходом і РФ. Протест направлений проти конкретної людини, яка фальсифікувала результати виборів і тепер незаконно утримує владу. Мабуть, ці протести стали можливими, бо підросло молоде покоління білорусів. Натомість може виявитись так, що люди, які протестують проти Лукашенка, разом з тим підтримують РФ і Путіна та союзну державу з Росією. Принаймні не чутно на протестах вимог щодо розірвання угоди про союз між РФ та Білоруссю. А в тій угоді, між іншим, йдеться про узгоджені рішенні у зовнішній політиці - це ж зрозуміло хто з ким узгоджує, про взаємну допомогу у боротьбі зі злочинністю - саме тому на території Білорусі спецслужби керовані Кремлем.

Може виявитись так, що люди, які протестують проти Лукашенка, разом з тим підтримують РФ і Путіна

А от в Україні у 2013-2014 як раз все почалось саме з вектору розвитку і це була ключова вимога Майдану.

Білоруси вдались до дуже цікавого методу протесту, якого в нас не було, - загальнодержавний страйк. Це гарна ідея, хай в них все вийде, але вона теж вказує на специфіку саме Білорусі. Коли величезна частина підприємств державні, читай Лукашенка, то вдарити по президенту можна як раз шляхом страйку.

Наш Майдан мав яскраво виражені суто українські практики. "Майдан" - як місце зібрання громади та прийняття спільних рішень - це наша давня традиція, як, власне, і заперечення та ненависть до влади (будь якої). Хто був на Майдані у наметовому містечку, той добре відчув дух козаччини та самокерованого традиційного українського суспільства.

Тож, прогнозувати події в Білорусі, спираючись на наш досвід, не варто. В Білорусі буде своя історія.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Шеремета Економіст
Віктор Чумак Правник, колишній заступник генпрокурора
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"