У Москви виникли труднощі з фінансуванням оборонки

Чого насправді боїться Кремль?

Сьогодні практично жодна публікація на російську тематику не обходиться без згадки про нещодавній конституційний референдум і спроб аналізу подальшої еволюції Росії. Втім, переважна більшість оцінок або грішать легковажністю, або ґрунтуються на даних, якими сама ж Москва навчилася вправно маніпулювати.

Що ж означає референдум? Вочевидь, російська верхівка обрала шлях на подальше зміцнення існуючої владної конструкції, що означатиме посилення репресивного апарату та обмежень прав і свобод.

Сьогоднішнє становище країни дуже нагадує перебіг подій напередодні Російської революції 1905-1907 років. Спостерігається зростання внутрішньої напруги, що була обумовлена самою природою влади і внутрішнім устроєм царизму, розлад якого посилився у зв'язку із загальною соціально-економічною кризою в Російській імперії на початку ХХ сторіччя.

Втім, вбачається, що росіяни у своїй масі наразі задоволені системою державного патерналізму і будуть терпіти владу, поки їм всерйоз не доведеться фінансувати її із власної кишені або Кремль не зробить якусь серозну помилку.

Ці латентні протестні настрої з часом будуть посилюватися у разі збільшення прикладів низької компетенції державної бюрократії, що покладається насамперед на збереження світового попиту на російську сировину. Саме у цій сировинній моделі російський істеблішмент бачить для себе "спокійну гавань" забезпечення стабільності у кризові часи. Звичайно, на цьому тлі будь-які кардинальні реформи виглядають малоймовірними.

Між тим, як і в часи СРСР, Росія продовжує витрачати шалені кошти на свої закордонні авантюри, що скоріше за все закінчиться тим, чим закінчилося таке марнотратство для Радянського Союзу. Більш того, виглядає так, що своїми безвідповідальними і агресивними діями Росія може поставити світ на межу кібервійни.

На тлі пандемії коронавірусу і значного падіння попиту на традиційні товари російського експорту – нафту та газ, Москва намагається вигідно продати свій інший звичайний товар зовнішнього вжитку - так звані "добрі і взаємовигідні відносини з Росією". Дивно, що на Заході й сьогодні знаходяться бажаючі купувати цей товар, обвішаний вже не одним десятком рекламацій.

Роль міжнародних санкцій

Наразі санкції вбачаються Москвою як образа для такої великої держави, якою росіяни бачать свою країну, підтвердженням чого є запровадження Кремлем так званих "контр-санкцій". Боротьба проти санкцій є одним з пріоритетних напрямів діяльності зовнішньої політики Москви. Більш того, є причини вважати, що зусилля зі скасування антиросійських санкцій є одним з критеріїв оцінки діяльності закордонних установ РФ у світі.

При цьому, санкції навряд чи можуть кардинальним чином вплинути на політику Кремля. Адже в останні роки в Росії фактично стали функціонувати дві економіки. Перша – економіка кола осіб, наближених до влади. Друга – пересічних росіян.

Небезпека для Росії в іншому: за збереження сьогоднішнього курсу Росія у перспективі може втратити позицію рівноправного партнера Китаю, тобто попасти у залежність від Піднебесної. Це в Росії вочевидь розуміють, однак мало що можуть вдіяти.

Одним з інструментів убезпечення від зовнішніх санкцій є спроби витіснення іноземних інформаційних технологій (і компаній) з ринку так званої "критичної інфраструктури", до якої в Росії відносять органи державної влади, державні банки, оборонні підприємства, паливний комплекс, ядерну енергетику. Заборона ж на ввезення із-за кордону деяких видів продукції викликає іронію навіть у самих росіян, а так зване "імпортозаміщення" фактично провалено майже усюди. Ще однією суттєвою проблемою у цьому контексті є традиційно низька в Росії культура виробництва.

Тим часом російський експорт залишається здебільшого сировинним (упродовж 2010—2019 років частка не сировинного збільшилася лише на 6% – з 47% до 53%), а великі, широко анонсовані закордонні проекти, здійснюються насамперед за рахунок експортного кредитування, яке у багатьох випадках є малоефективним. Зовнішня фінансова політика є політизованою, а відтак і малоприбутковою: достатньо зазначити, що серед найбільших російських боржників рахуються Білорусь і Венесуела. Сьогоднішніми партнерами Москви у сфері експорту озброєнь здебільшого також виступають країни з невеликими фінансовими можливостями, що часто пропонують бартер замість "живих" грошей.

Міжнародні санкції ускладнюють діяльність Росії на окремих напрямах і проектах (наприклад літак МС-21 або видобуток вуглеводів) та роблять її більш витратною. Схоже, там просто не розуміють, що у ХХІ сторіччі повернення до автаркії 1930-х-50-х років - є неможливим. Санкції також відлякують або суттєво ускладнюють діяльність приватного капіталу в Росії. Між тим, за висновками незаангажованих російських економістів, без участі приватного, зокрема іноземного капіталу, Росії не вдасться досягти поставлених соціально-економічних цілей (так звані "нацпроекти"). Більш того, за деякими даними, труднощі виникли навіть у сфері фінансування оборонних витрат. Не готовий фінансувати російську економіку й національний капітал, зокрема 71% тамтешніх підприємців вважають умови ведення бізнесу несприятливими, а 51% - що буде тільки гірше.

Так чого ж насправді боїться Кремль?

Прискіпливий аналіз наявної інформації дозволяє констатувати, що найбільшою проблемою для Росії (як її бачать у Кремлі) є саме ймовірність науково-технічного відставання від інших держав у низці критично важливих сфер – інформаційній, інфраструктурній, високотехнологічній. Особливо побоюється Кремль відставання у сфері штучного інтелекту, що є сьогодні одним з найбільш перспективних напрямів сучасних технологій, у тому числі й військового характеру.

Інше в принципі не має сьогодні для російської влади особливого значення, адже в історії Росії не раз спостерігалося, коли більш або менш потужна армія існувала паралельно із фактично жебрацько-рабським станом населення. Саме потужна і велика армія є засобом підтримування державного престижу і зовні, і в середині країни.

Саме тому небезпека відстати від решті розвинутого світу у сфері сучасних озброєнь вочевидь вбачається Кремлем найбільшою загрозою суверенітету, так, як він розуміється у сучасній Росії.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua