Що для одних - біле і пухнасте Інакше, для нас - темне і гостре Чуже

Нам важко прийняти Іншість/Інакшість

Зараз багато читаю Лесю Українку. І розумію, наскільки важливою є для неї тема Чужості. Вона скрізь - у "Кассандрі", "У пущі", в "Боярині", "Руфіні і Прісціллі", "Оргії", скрізь. Відчуття Чужості внутрішньої чи зовнішньої.

І це відчуття ми досі з нею розділяємо. Бо наша історія така складна і ми так часто себе відчуваємо у внутрішній еміґрації, що прийняти Іншість/Інакшість нам важко. Бо вона для нас - часто не можливість, а загроза. Не Інакшість, а Чужість.

Це треба долати, аби бути відкритішим. Але це можна зрозуміти. Дискурс Інакшості з'явився у другій половині ХХ століття у колишніх імперіях або у колишніх колонізованих, які хотіли визнання колишніх імперій. Інший/інакший був by default слабшим, тому вимагав визнання своєї інакшості.

Натомість у нашій історії Інший/Інакший був часто сильнішим. Тому його не треба було визнавати: від нього треба було захищатися. Бо він не був імперією, що хоче відкриватися до Іншого: він був імперією, яка Іншого хотіла знищити.

Ось і причина такої складної долі західного повоєнного і постколоніального лібералізму в наших воєнних і все ще колоніальних землях. Те, що для них - біле і пухнасте Інакше, для нас темне і гостре Чуже.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал