Путін опинився у глухому куті. Країна від нього втомилася, ресурси всихають

Тактика кремлівського виживання починає загрожувати стійкості російської держави

Вижити будь-якою ціною. Це прагнення будь-якої влади. Особливо тієї, яка не може піти. Бо піти страшно.

Те, що робить Кремль, виправдано, якщо слідувати самодержавній логіці. Заклики до влади стати демократичнішою смішні. Навіщо їй різати собі вени? У Кремлі пам'ятають, що трапилося, коли Горбачов спробував зробити владу більш людяною.

Кремлю вдалося сформувати адміністративний, силовий і пропагандистський ресурс, який поки що забезпечує системі стійкість. Працює вибіркове залякування. Часом абсурдне — затримання журналістів у футболках з написом "Свободу Івану Сафронову".

Прогнози про швидке падіння Путіна виглядають наївно. Потенціал у системи величезний. Владі пощастило з конформізмом інтелектуального і політичного класу. Система отримує додаткову страховку за рахунок страху, що зміни обвалять конструкцію. Не всі готові жити на руїнах.

Але не можна не бачити й іншого: стійкість перетворюється на міф. Успіх виявляється глухим кутом.

Конституційне перелицювання стало спробою розв'язати конфлікт, який дістався від Єльцина. Він породжений конституцією, яка створює правителя, але не забезпечує йому відтворення єдиновладдя. Будь-який лідер на місці Путіна зіткнувся б з цим конфліктом. Ще недавно здавалося, що єдина держава з Білоруссю була б найкращим для Кремля варіантом. Приниження б зазнавав білоруський електорат, а не російський виборець. Тепер, правда, не очевидно, що білоруси готові проковтнути приниження навіть від свого лідера. Кремлю довелося піти на несприятливий сценарій, який тільки відклав головний біль на майбутнє.

Оновлена конституція робить Володимира Путіна гарантом життєздатності держави і її персоніфікатором. Але наскільки може бути стійкою конструкція, якщо гарант втомився, від нього втомилася країна і його ресурси всихають?

Концентрація повноважень в руках персоніфікатора веде до обнулення всіх гілок влади і всіх еліт, які могли б служити громовідводом. А хто ж буде працювати на випуск пари? Що робити персоніфікатору з нелюдським тягарем відповідальності, який він не зможе витримати? Не регульована відповідальністю влада зависає в повітрі і нею може скористатися будь-який особистий інтерес. Фактично під державу закладається гнилий фундамент. Свідомо чи ні, не важливо. Але процес укладається в поняття "антидержавної діяльності".

З'являються сумніви в існуванні "путінської більшості". Звичайно, можна тримати бюджетників в зашморгу. Але наскільки можна вірити лояльності лікарів після того, як їх кинули без захисту від коронавірусу?

Хабаровський протест говорить не тільки про розлюченні регіонів. Але і про можливість появи соціальної бази для системних політиків, які спробують скинути кремлівську вуздечку. Врахуємо, що федеральний ресурс для покупки лояльності регіоналів вичерпується. Поки що не страшно. Але якщо раптом ланцюгова реакція?

Лоялісти з садистським захватом куховарять уточнення до конституційних поправок, створюючи систему-чудовисько, яке не буде розбиратися, кого пожирати.

Параліч "президентської вертикалі" в період пандемії говорить про нездатність влади управляти в момент кризи. Але ж пандемія не закінчилася!

На наших очах відбулося обнулення стратегії. Про це говорить продовження завершення нацпроєктів, які повинні були прискорити економічне зростання, з 2024-го до 2030-го. Влада робить майбутнє заручником нинішніх невдач.

Тим часом головна проблема не вирішена! Конфлікт між самодержавством і виборами зберігається. Кремль намагається його вирішувати, перетворивши вибори на жарт. Але це спосіб викликати роздратування навіть у пасивної більшості. Як у цій ситуації проводити вирішальну для Кремля операцію — перезатверджувати президентом лідера, що перебрав свій час? Як передавати владу призначеному ним наступнику?

На світовій сцені теж не все гладко. Демонстрація великодержавності — ключовий фактор підтримки системи. Але для того, щоб виглядати державою, потрібно бути членом світового концерту! А як повернутися в концерт, якщо встигли наробити капостей всім його учасникам. Сьогодні тільки 18% американців, 31% європейців, 25% японців дивляться на Росію доброзичливо; а 60% опитаних в 22 країнах не мають довіри до Путіна. Дійшло до неймовірного: Німеччина, яка завжди була російським партнером, вимагає від ЄС ввести проти Росії санкції за — як кажуть німці — кібератаки.

Росія опинилася перед новим викликом — Америка втрачає своє лідерство. Тим часом, державництво себе реалізує саме через боротьбу з американським гегемонізмом. А ось Китай, що нависає над Росією, — це реальний виклик. У зіткненні Китаю і Заходу, Росії доведеться вибирати. Складно буде бігти між цівками. Але який вибір зробить влада, не здатна до стратегічного мислення?

Повчальна історія кремлівських "гамбітів", які повинні відвернути увагу від внутрішніх проблем. Повернення Криму спрацювало, як спосіб повернути лідеру рейтинг — нехай і тимчасово. Захід, покудахтавши, Крим би пробачив. Але ось загибель MH-17 Росії дорого обійшлася. Донбас — помилка, яка принесла Росії фінансовий і репутаційний збиток.

Україна вичерпала консолідувальний ефект за рахунок створення "ворога" і стала для Кремля проблемою, а не рішенням. Але закрити "українську тему" не виходить без демонстрації перемоги. Сирійська акція не повернула Росію в клуб світових держав, як планувалося. Венесуела виявилася дорогої авантюрою. Фрондерство Білорусі ставить під сумнів не тільки ідею її єдиної держави з Росією, але й існування Євразії під керівництвом Москви. Провал, глухий кут, помилка — це і є російська зовнішня політика. Замість того щоб стати ресурсом для внутрішньої повістки, вона стає тягарем.

Звичайно, зусилля Кремля себе продовжити приносять результати. Але тактика кремлівського виживання починає загрожувати стійкості російської держави, з якою влада намагається себе ототожнювати. А це вже екзистенційна проблема російського суспільства.

Оригінал