Повторне винайдення Східної Європи

Кілька слів на згадку про подорож

Якщо зі столичного аеропорту на сході Європи гайнути до однієї із західних столиць, то лайнер неодмінно розітне небо над Буковиною. І коли на борту літака хтось згадає за Буковину, то всі співрозмовники зійдуться на тому, що Буковина – це те місце, де, ясна річ, ростуть буки.

Ще про Буковину відомо, що північна її частина – територія України, а південна – Румунії. За достеменними даними, українські буковинці носять крисані та кептарі, палять люльки, пускаючи дим крізь чорні вуса, а за поясами в них бардтки. Румунські буковинці схожі на українських. Але є принципова відмінність. Оскільки вони волохи, то всі таємно поклоняються Владу Цепешу, відомішому під іменем Дракула. А з тексту Брема Стокера ми приблизно уявляємо всі особливості пошанування цієї особи. Тож, і не дивно, що в синіх горах трапляються моторошні речі.

Дякуючи німецькому музиканту Штефану Гантелю, світом розлетілась композиція "Bucovina Dub". І нині, щойно на відстані метра одне від одного зустрічаються кларнет із трубою, – ми чуємо "Bucovina Dub". Ця мелодія – справжня зараза! Вже перші звуки пробуджують легковажний настрій і мимовільні, точно в такт, хилитання голови зі сторони в сторону.

Сумніваюсь, що Ларрі Чарльз і Саша Коен цікавилися, де саме знаходиться та Буковина, чи що воно взагалі таке Буковина. Але вибір "Bucovina Dub" одним із саундтреків до фільму "Борат" – це був безпрограшний варіант. Бо неможливо собі уявити іншу мелодію, яка так само легко пробуджувала б первісний танцювальний інстинкт. Тож, німецький музикант, американський письменник і британський актор доклалися до нового винайдення Східної Європи – простору, який лежить на схід од романо-германського світу і сягає пісків у передгір'ях Гімалаїв.

Там живуть щирі люди. Їхні чоловіки люблять старі автівки та золоті браслети, носять костюми не за розміром і марять силіконовими кралями із голлівудських фільмів. Їхні жінки знайшли своє покликання в проституції і не мають жодних марень. Бо всілякі ефемерії – це завжди від нереалізованості та надміру вільного часу. А жінки на схід від романо-германського світу – завжди при ділі. Можливо, в цих людей, ладних будь-якої миті станцювати, є й ще якість мрії та жадання, однак розпитати їх, ба навіть зрозуміти, вкрай складно. Бо розмовляють вони дивною мовою – суцільним суржиком із польських і румунських фраз, але, здебільшого, спілкуються на спотвореному івриті.

Якщо Ларрі Вульфу спаде на думку написати продовження своєї монографії "Винайдення Східної Європи", то на її сторінках ми неодмінно натрапимо на імена Штефана Гантеля, Ларрі Чарльза та Саші Коена.

Буковина – це простір під фюзеляжем літака. Тому ніхто й не годен розгледіти її мальовничі краєвиди, на лоні яких українці рубаються на бардтках, а румуни – п'ють ще теплу людську кров. І все, що ми знаємо про Буковину – сказане німецькою й англійською мовами – дослідниками та поетами. Бо край цей – німий, сповнений лише природними згуками.

Валентин Бушанський, для Gazeta.ua