Рада без Вакарчука – не катастрофа. У "Голосу" всі карти в руках

Люди образились на Славка, що не пішов у президенти. Знехотя голосували за Зеленського

Чому Святослав йде з парламенту саме зараз – більше питання до нього. Чи має право політик на такий хід? Так. Це західна культура – у партіях лідери змінюються. У Великій Британії у консерваторів були лідери Тереза Мей, Девід Кемерон, зараз – Борис Джонсон.

"Удар" без Кличка не може бути, "Європейська солідарність" без Порошенка – теж. А Вакарчук відходить у сторону. Показує, що партія не про одну людину, а про багатьох.

Чи була у нього політична мотивація? Думаю, ні. Швидше схоже на особисті причини. Але в цьому немає катастрофи.

Сам підбір команди "Голосу" був таким чином, що зміни могли йти по ходу гри. Казати, що команда обезголовлена – неправда. Заберіть у Тимошенко "Батьківщину" і той самий "Удар" буде в рази сильнішим.

Зайшовши у парламент, Вакарчук не став головою фракції. Її очолив Рахманін. Це стало сигналом. Завів нових людей з новими принципами - працюйте. Віддав спікерські ролі. Якби постійно на себе тягнув інформаційну ковдру, то виглядало б занадто егоїстично. Навпаки поступив по-джентельменськи. Розуміючи, що до нього медіаувага в рази більша, ніж до всіх інших. Відійшов у бік, давши змогу іншим медійно підрости.

Критику вчинку Вакарчука у соціальних мережах легко пояснити. Люди хотіли голосувати за нього, як за нового. Він не пішов на президентські вибори, і багато хто голосував знехотя за Зеленського. Розуміючи, що нового, іншого вже не буде. Але мріяли голосувати за Славка. Через те затаїли образу. І зараз така собі форма відплати за ту образу, яку він їм наніс. Це нормально. Значить переживають. Це не хейтери, а люди, які дійсно щиро переживають за країну. Насправді – не зловтішаються.

Нардепи з "Голосу" – це ж не сліпі кошенята, яких викинули в мішку у річку. Дорослі люди, професіонали, самодостатні. Які можуть зробити політичну історію успіху. Сьогодні всі карти в їхніх руках. Партію очолила Кіра Рудик, відома успіхами в бізнесі.

Зрозуміло, що і для Медведчука, і для Порошенка, знищити "Голос" – це справа честі. Одного вони злять просто як наявність чогось сучасного, не архаїчного і не російського. А для Порошенка – це конкуренти, які показують, що той застарілий політичний продукт.

У "Голосу" є проблема, що не мають стільки ресурсів, як Порошенко, Медведчук чи Зеленський. Це достатньо малобюджетна партія, яка не має зайвих грошей і якій доводиться виживати у режимі стартапу. Тим не менше ситуація з відставкою Авакова показала – інколи ресурс не найважливіший. Принципи і цінності важливіші.

На місцевих виборах "Голосу" треба виставити кандидатів у найбільших містах. Реалізувати потенціал у Києва та Львові, де є шанси на перемогу. Підтримати всіх своїх лідерів, які є на місцях. Якщо ця гра буде чесна, сильна, динамічна - партія тільки зміцниться.

Чув про аналогії із "Самопоміччю". Люди, які були в цій фракції, не найгірші з минулого парламенту. Просто є таке невдячне ставлення – мовляв, слабаки. Такий собі колективний Ющенко. І всі кажуть – він поганий, він поганий. Але "Новое время" робить аналіз найкращих прем'єр-міністрів і Ющенко – перший. Давайте згадаємо, як його полоскали, знищували. А насправді виявляється – це найкрутіший прем'єр в історії України. А ті, хто його знищували, наприклад Тимошенко, Янукович, їх взагалі в рейтингу немає. І так само не справедливо до "Самопомочі". Вони віддали себе на гарні справи. Наприклад, Супрун заходила по їхній квоті. Більшість європейських законів, якими Порошенко сьогодні хвалиться, без "Самопомочі" не проголосували б.

"Голосу", щоб не знищити себе і не стати одноразовим проєктом, треба йти на місцеві вибори, кристалізувати яскравого лідера, який поведе на ці вибори і серйозно грати у вищій політичній лізі. Використати всі можливості. Головне завдання – працювати, працювати і працювати.

Микола Давидюк, для Gazeta.ua