Політики не можуть помислити українську державу в перспективі 10 років

Україна втратила суб'єктність у проєкті соціальної пам'яті Голокосту на її території

Призначення Іллі Хржановського художнім керівником – це демонстрація непрозорості прийняття рішень. Російського режисера призначили без конкурсу. По-друге, без інформування громадськості. По-третє, з пропозицією, яка не була оприлюднена. Його ідеї ми побачили не з волі меморіалу.

Російські олігархи, очевидно, мали якісь моральні обґрунтування для участі в цьому проєкті. Їхні рідні там загинули абощо. Але ця проблема ширша, ніж індивідуальне й родинне минуле. Це питання нашої національної пам'яті. І Хржановський у цьому сенсі – прояв політики, коли донори не рахуються із суспільною думкою, з висновком експертного середовища, з науковими дослідженнями. Це загроза. Проєкт у галузі соціальної пам'яті не може бути приватний.

У нас немає нормальної культурної політики. Держава неактивна. А зараз навіть не реагує, вичікує. Відбувається війна пам'ятей, інформаційна. Меморіал – один із фронтів. Там можуть втілити спотворене чи політично заангажоване трактування історії.

Хан і Фрідман перебувають в американському санкційному списку. Потрапили туди як власники бізнесів, що фінансують Кремль, який здійснює агресію проти незалежної держави. Це проєкт людей, чиї податки спонсорують війну. Бо в умовах авторитарного режиму їхні бізнеси не можуть процвітати без спайки з російським політикумом.

Російські олігархи вважають, що тут можна робити будь-що й українці мають це прийняти. Вони не можуть зрозуміти, що в Україні щось змінилося 2014 року. Суспільство може виступати з власними візіями, рішеннями, вимогами. І що йдеться не про товар. Не про те, що хтось вкладає гроші й отримує 100 відсотків власності. А про набагато делікатніші матерії – націо­нальну пам'ять, комеморацію (комплекс заходів з увічнення пам'яті значущих для суспільства людей чи подій. – Gazeta.ua), культурний контекст.

Наглядова рада меморіалу відмовилася звільнити Хржановського. Вона, на мою думку, не ухвалює рішень. Освячує прийняті донорами.

Один із найважливіших закидів – чому саме ця людина? Хоч би яким режисером був Хржановський, він не фахівець ні в історії, ні в дослідженнях Голодомору, ні в музейній сфері, не науковець. Це питання відсутності компетенції. Чому його призначили з майже необмеженою владою? Крім того, структура меморіалу та благодійного фонду, на базі якого він заснований, – непрозора. Отже немає запобіжників проти призначення таких людей.

Ми – постколоніальна держава. Нам не треба, щоб сюди приходив хтось іззовні. Достатньо місцевих носіїв колоніальної свідомості. Проєкт меморіалу "Бабин Яр" і є проявом цього. Держава віддзеркалює суспільство. А воно розгублене, не має згоди в багатьох питаннях. Зокрема, щодо вшанування пам'яті жертв Голокосту.

Проблема, що держава в цьому не бере участі. У листі українських інтелектуалів до президента є вимога, щоб держава виступила ініціатором і суб'єктом у комеморації. Можливі різні варіанти. Спільний проєкт, об'єднання. Але не можна відмовчуватися.

Заклик до влади є. А реакції не бачу. Таку вибрали, що тут скажеш. Це говорить про стратегічну візію наших політиків. Вони не можуть помислити українську державу в перспективі 10, 20, 50 років. Потрібно, щоб ми самі вирішували, як висвітлювати цю тему, а не як хтось вважає за нас. Має бути участь держави й контроль громадянського суспільства. Це й означає, що ми – не колонія. У держави мають бути свої стратегічні національні інтереси. Якщо не може їх реалізувати, то вона failed state – неспроможна. Це теж поганий вердикт для нас усіх.

Більше про ситуацію навколо Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" читайте у журналі "Країна".