Де зараз той, хто вбив Славу Веремія?

Убивцям не варто розслаблятися

Нову меморіальну дошку на будинку по Великій Житомирській, 8, я вперше побачив лише вчора. Може, вона там вже давно висить, не знаю. Це не головне – головне, що ця дошка встановлена в пам'ять Славка Веремія, який загинув неподалік 19 лютого 2014 року, ставши одним із перших, кого вбили у ті страшні дні. Кого потім, не знайшовши та не покаравши убивць, назвали Небесною сотнею.

Зі Славком я вперше зустрівся за десять років до його загибелі. Він прийшов влаштовуватись на роботу до газети, у якій я тоді працював. Я сказав йому те, що й усім – напишіть що-небудь для газети, щоб можна було оцінити ваші здібності. Це було зранку, а під кінець дня до мене прийшла жінка, яка назвалася його матір'ю. Вона просила взяти сина на роботу. Він у мене здібний і розумний, - казала мама Славка, - лише має звичку постійно влізати туди, куди не треба. Довго разом з ним ми не працювали – робота журналіста не спонукає до стабільності. Лише зрідка зустрічалися потім на спортивних майданчиках, граючи у "футбол вихідного дня".

Він у мене здібний і розумний, - казала мама Славка, - лише має звичку постійно влізати туди, куди не треба

Тепер Слава Веремій дивиться на мене з мармурової дошки на стіні будинку в центрі Києва, де написано, що він – Герой України. Посмертно. У день своєї загибелі він зробив те ж саме, що робив завжди - поліз туди, куди не треба. А міг би і не підставлятися під кулі "беркутів" у той страшний вечір. Міг би, як мільйони його співвітчизників, сидіти того вечора біля телевізора і реготати із жартів чинного нині президента, який тоді цього Майдану і не помітив. Можливо, став би тепер "новим обличчям" і опинився у кріслі депутата, міністра чи прокурора. Він би підійшов – молодий, чесний, нічим не замараний.

Та це все лірика. Мене інше цікавить. Де тепер той, хто вбив того лютневого вечора Славу Веремія? Той, хто стріляв у беззахисного журналіста, знаючи, що йому за це нічого не буде? Я знаю лише одне – вбивця не помилився. Ані він, ані інші вбивці разом із тими, хто віддавав їм команди, не знайдені і навряд чи колись будуть знайдені. Про це всі знають, але не насмілюються сказати. Так само як не насмілюються назвати ворогами усіх цих портнових, медведчуків, рабіновичів, які вже нічого не бояться!

Не насмілюються назвати ворогами усіх цих портнових, медведчуків, рабіновичів, які вже нічого не бояться!

Ті, хто не байдужий, кому завжди є до всього діло, хто лізе туди, куди не треба, завжди були в меншості. А ті, хто за їхніми спинами пролазив до влади, завжди успішно відтісняли героїв, щоб згодом об'єднатися з тими, проти кого ці герої йшли на смерть. А потім поміж іншим, блюзнірськи давали цим героям посмертні нагороди та називали їхніми іменами вулиці.

Думаю, що вбивця Веремія тепер десь недалеко. Можливо, пройшов переатестацію і продовжує службу, охороняючи нинішню владу. Можливо, сьогодні він був серед тих кількох тисяч озброєних поліцаїв та нацгвардійців, що охороняли по периметру парк, де Зеленський проводив пресконференцію, обіцяючи ще раз поговорити з Путіним.

То невже нас таки менше? Невже перевелися такі, кому не байдуже, хто готовий, коли що, знову ризикнути життям і полізти туди, куди не треба? Упевнений, що такі серед нас є. І багато. І тому вбивцям, яких так і не знайшли і не покарали ані за Порошенка, ані за Зеленського, не варто розслаблятися.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Іван Козленко Культуролог, артменеджер
Ольга Волинська Медіа-експертка Центру "Форпост HELP"
Ігор Айзенберг Професор, завідувач кафедрою інформатики в Манхеттенському коледжі
Кахабер Карелі Доктор економічних наук, експерт із земельних питань
Олеся Ольховик Психологиня ГО "Форпост"
Погода