Путін почав найбільший пропагандистський наступ за всі 20 років правління

Про дві різні перемоги

Торік, під час святкування чергової річниці перемоги над нацизмом, британський ветеран війни Гаррі Білліндж сказав в інтерв'ю BBC: те, що говорять нині про Другу світову війну, це переважно маячня (ветеран вжив грубіший вираз, але загальний зміст я передав). "Не треба мені ні за що дякувати. Не треба говорити, що я герой. Всі герої мертві", - сказав він. З такою оцінкою погодився і його американський товариш по зброї Леонард Кріо, заявивши, що культ небагатьох учасників війни, які дожили до наших днів, абсурд. "З кожним роком навколо нас все більше фіміаму, адже нас залишилося зовсім мало, скоро дійде справа до останнього, якого-небудь незначного клерка або кухаря - і що?", - пише Андрій Остальський для "Радіо Свобода".

Британський історик Кіт Лоу, автор бестселера "Варварський континент: Європа після Другої світової війни", цитує й інших ветеранів, які з гіркотою озираються навколо себе і приходять до висновку про те, що сучасники не мають ні найменшого поняття про те, як насправді це було - опинитися в жорнах найкривавішого побоїща в історії людства. Історик йде проти течії, порушує негласне табу, коли пише в газеті The Guardian: "Занадто довго нам згодовували спрощений погляд на Другу світову, як просто на боротьбу абсолютного добра з абсолютним злом. Цьогоріч у нас є шанс поміркувати знову". Лоу навіть ризикнув висловити задоволення тим, що через пандемію коронавірусу урочистості з нагоди 75-річчя перемоги над нацизмом по всьому світу проходять дуже скромно. "Масштаби святкування різко знижені, і це добре", - пише він.

Лоу зовсім не намагається поставити нацистів і учасників антигітлерівської коаліції на одну дошку. З нацизмом якраз все зрозуміло, і не треба пояснювати, яке горе і чому ця ідеологія і практика принесли німцям і всьому людству. Але письменник вважає, що "святкування річниць перемоги в останні роки стало перетворюватися в щось токсичне, що вносить розкол і ворожнечу". Він не бачить приводу для бездумного тріумфалізму і закликає до більш об'єктивного, людянішого погляду на ті неймовірні біди, які несла війна всім без винятку. "Ті, хто дожив до 1945 року... розуміли, що війна не є чимось чудовим, овіяним славою, а щось жахливе і огидне, з чого жодна країна не вийшла без моральної шкоди... Ми абсолютно нездатні оцінити моральну тяжкість вибору, який доводилося робити - особливо, коли справа стосувалася масового авіабомбардування німецьких міст чи нашої готовності залишити Сталіну Східну Європу в 1945 році", - пише він.

У Британії планували відзначити 75-річчя перемоги над нацизмом дуже широко: з салютами, концертами, парадом ветеранів у центрі Лондона, народними гуляннями та фестивалями, які передбачалося розтягнути на три святкові дні. Приблизно те ж саме мало відбуватися і у всій Європі. Тепер хіба що королева Єлизавета II виступить з телезверненням до нації 8 травня в 21:00 за місцевим часом, рівно в той самий день і годину, коли її батько, король Георг VI, звернувся до британців по радіо 75 років тому, привітавши їх з великої перемогою. Ще передбачається всім разом заспівати легендарну пісню We'll Meet Again ("Ми зустрінемося знову"), яку в роки війни виконувала співачка Віра Лінн і яка стала неофіційним гімном надії, свого роду британським аналогом вірша "Жди меня, и я вернусь". Пісня тепер стала символом стійкості в боротьбі проти невидимого ворога - вірусу, недарма королева закінчила цими словами і своє попереднє звернення до нації, в якому закликала дисципліновано виконувати медичні приписи, але не вдаватися до смутку.

Важко придумати, що хорошого можна сказати про Covid-19 і його руйнівну ходу земною кулею. Але, слідом за Кітом Лоу можна припустити, що вірус, ймовірно, пом'якшив, нехай тимчасово, гостроту суперечностей між Росією і Заходом. Чергова антизахідна риторика Кремля злегка притихла. Через пандемію відклали і грандіозне святкування 75-річчя перемоги над нацизмом у Москві, підготовці до якого приділяли надзвичайну увагу. Саме тому воно загрожувало стати новим каменем спотикання у відносинах Росії і світу, могло б обернутися скандалом. Більшість західних лідерів не збиралися приймати запрошення Путіна. Навіть президент США Дональд Трамп, який цілком симпатизує російському лідерові, напередодні спалаху пандемії заявив про те, що не поїде в Москву, очевидно, не бажаючи давати своїм політичним противникам додаткову амуніцію в передвиборній боротьбі.

Такий моральний бойкот (в Росію, мабуть, відправили б офіційних осіб другого рангу з багатьох світових столиць) Кремль не міг сприйняти інакше як образу і, ймовірно, спровокував би загострення пропагандистської війни. Але невже в Кремлі плекали ілюзії про те, що нагадування про колишню союзницьку солідарність в боротьбі зі спільним ворогом могло змусити західних лідерів забути про свої претензії до російської зовнішньої політики? Втім, можливо, Володимира Путіна марно підозрюють у втраті зв'язку з реальним світом. Можна припустити, що російський лідер чудово розуміє: таке свято Захід навряд чи може сприйняти як примирливий жест. У Москві навряд чи забули висловлювання прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, який під час свого перебування на посаді міністра закордонних справ заявив: "Раніше я дійсно вважав, як, я думаю, вважали до мене багато міністрів закордонних справ і прем'єр-міністри, що ми могли б почати все заново з Росією. Що це велика країна, з якою ми боролися проти фашизму. Коли я зрозумів, як я помилявся, це стало для мене дуже великим розчаруванням".

Скоріше, йдеться про продуману тактику Москви. На засіданні Ради із зовнішньої і оборонної політики, присвяченій річниці закінчення Другої світової війни в Європі, говорилося: "Ідея про те, що повернення історичної пам'яті може допомогти подолати політичні протиріччя і ворожість, поступилася місцем розумінню пам'яті як ще однієї сфери, в якій можна набирати політичні бали". Політолог Федір Гайда підказав Кремлю: "Якщо шукати спільного з європейськими бюрократами ворога, то Польща буде першим кандидатом". Торік у грудні, коли підготовка до святкувань вже почалася, але про загрозу пандемії мало хто підозрював, президент Росії, за висловом британського журналу The Economist, "почав один з найбільших пропагандистських наступів за всі 20 років свого правління".

Це була люта атака на Польщу, яку глава російської держави звинуватив у розв'язанні, поряд з гітлерівською Німеччиною, Другої світової війни. Навіщо йому це знадобилося? Можливо, розрахунок і справді був, точно за порадою Гайди, на те, що ЄС, який незадоволений порушеннями демократичних норм з боку польського уряду, не заступиться за Варшаву. Але ЄС заступився - і вельми енергійно, побачивши в цій атаці напад не тільки і не стільки на Польщу, скільки спробу дестабілізувати всю систему відносин, що склалася після закінчення холодної війни. "У цьому і полягала центральна мета всієї зовнішньої політики Путіна останніх двох десятиліть", - пише Енн Епплбаум в американському журналі The Atlantic. І нагадує про те, яку лють Москви викликала вереснева резолюція Європарламенту, яка підкреслила роль пакту, укладеного Сталіним з Гітлером, в розв'язуванні війни, засудила "фашизм, сталінізм та інші тоталітарні і автократичні режими", а також закликала до "стійкості перед обличчям сучасних загроз, що стоять перед демократією".

Був би Сталін живий, йому точно треба було б сильно образитися. Але Путіну? Невже така вже пряма, нерозривна нитка пов'язує його з радянським тираном? Але, напевно, російський президент, як завжди, перш за все думав про реакцію домашньої аудиторії. "Російська влада хотіла б використовувати пам'ять про радянську перемогу над нацистами для зміцнення своїх позицій, сподіваючись, що росіяни будуть асоціювати нинішніх мешканців Кремля з історичними тріумфами", - зауважує The Economist.

Що ж буде далі? Адже епідемія не буде тривати століття. Логічно припустити, що колишні протиріччя не зникнуть, але загостряться. Про це говорять і деякі прийняті Росією рішення. Наприклад, про зміну офіційної дати святкування закінчення Другої світової війни. У травні 1945 року Сталін домігся окремого підписання акту капітуляції Німеччини після того, як нацисти вже здалися напередодні. Була заявлена ​​"претензія на окремість", на те, щоб історично не обов'язково було вважати цю перемогу загальною. 8 травня - на Заході, 9 травня - в Росії. Виходить, Путін вирішив продовжити і розвинути сталінську традицію і відокремитися від Заходу також і датою закінчення Другої світової війни. Західні країни святкуватимуть 2 вересня, а Росія - 3-го.

Японія відреагувала на це рішення різко, адже для японців ця дата надзвичайно чутлива, вона символізує національне приниження. Прем'єр-міністр Сіндзо Абе заявив, що ні в якому разі не буде в таких "святкуваннях" брати участь. Проте така позиція викликала гаряче схвалення в Пекіні. Китайські експерти пишуть, що рішення Москви віщує "подальше зміцнення російсько-китайських зв'язків". Деякі заходять так далеко, що пов'язують перенесення дати напряму з пандемією коронавірусу і викликаними ним "глибокими змінами в міжнародних відносинах". Натяк зрозумілий: США й інші західні країни звинувачують Китай в тому, що той не проінформував вчасно решту світу про характер і масштаби біди. Все гучніше лунають голоси, які вимагають покарати Пекін.

Китайський уряд наїжачився і готує заходи у відповідь. Професор пекінського Університету міжнародних відносин Гао Фей заявив, що в результаті епідемії світ "поділиться на два ворожі табори... Зміна дати закінчення війни - це чіткий сигнал, що Росія встає в цій суперечці на бік Китаю". Захід мимоволі штовхає Москву і Пекін в обійми один до одного, і це може привести до формування не тільки економічного, але і військово-політичного альянсу. Втім, Росії в цьому союзі навряд чи уготована провідна або хоча б навіть рівна роль.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода