Росія має відповісти за бійню в Сирії

Терорист - важливий союзник РФ

Викладені в ряд на бетонній підлозі дитячі трупи в білих саванах, рятувальник відчайдушно біжить з пораненим немовлям на руках, руїни будинків, напівзруйновані лікарні. Це свіжі сюжети репортажів із передмістя Дамаска, Східної Гути.

Дивитися важко. Але ж можна і не дивитися. Або не дуже концентруватися на жахові. Людина до всього звикає. Читачка британської газети Daily Mirror пише: "Такі фотографії мене більше не шокують. Але ж кілька років тому переслідували б мене тижні". І це - типове висловлювання. Кореспондент тієї ж газети повідомляє, що за одну тільки ніч, з понеділка на вівторок, у Східній Гуті вбито більше ста чоловік, в тому числі майже два десятки дітей. Ще триста чоловік поранені. Бомби та снаряди падали на житлові будинки, лікарні, на пологовий будинок, на пекарні, - пише Андрій Остальський в інтерв'ю "Радіо Свобода".

Спецпредставник генсекретаря ООН по Сирії Стаффан де Містура вважає, що Східна Гута може стати "другим Алеппо". Однак добре знайомий з ситуацією оглядач газети Guardian знаходить інше порівняння: з боснійським містом Сребрениця, де в 1995 році був найжахливіший акт геноциду в Європі з часів Другої світової війни, перебиті більше восьми тисяч беззбройних мусульман. "Так само Східна Гута знаходиться в багаторічній блокаді. Так само постачання продовольства, медикаментів та іншої допомоги населенню перекрито.

У 1993 році ООН проголосила Сребреницю "безпечною зоною", а Східну Гуту торік Росія оголосила "зоною деескалації". Як і в Боснії, ніхто не спробував захистити цивільне населення, коли війська правлячого режиму почали наступ. Урядові війська і російські сили, що підтримують їх, безкарно бомблять і наносять артилерійські удари", - пише журналіст.

На очах усього світу відбувається військовий злочин, але світ сором'язливо відводить очі.

Це, без сумніву, ганьба і для ООН, яка виступає в ролі безсилого, жалюгідного прохача. Представники міжнародної спільноти благали проасадівську коаліцію пом'якшити блокаду, пропустити в житлові квартали вантажі продуктів і ліків, дозволити врятувати людей від голоду, але ці благання були проігноровані.

Ганьба і для країн Заходу, схоже, всерйоз стурбованих тільки завданням знищити терористичну "Ісламську державу" і обмежуються засудженням масового знищення мирних жителів.

Але особливу відповідальність повинна нести Росія. Навіть якщо російські солдати, військові радники, бійці так званих приватних військових компаній безпосередньо не беруть участь у знищенні Східної Гути, то все одно людей вбиває російська зброя, селища бомблять навчені в Росії льотчики.

І головне: якби не масована російська підтримка, то ніякого режиму Асада вже кілька років не було б і в помині.

Внутрішня динаміка змін, співвідношення сил в сирійському суспільстві визначили неминучість поразки влади меншості над більшістю, яка більше не хотіла терпіти тиранію. До 2014 року крах режиму Асада став неминучим, його врятували лише російське військове втручання і підтримка Ірану. Російські військово-космічні сили і ракетні установки стали виконувати роль авіації і артилерії Башара Асада, а підготовлені Іраном загони "Хезболли" та інших шиїтських формувань стали його ударної сухопутної армією.

Дамаск пояснює свої дії боротьбою з терористами, зокрема, з джихадистською організацією "Джабхат ан-Нусра". Москва і Тегеран дружно повторюють за ним цю тезу.

Але в районі Східної Гути діє широка коаліція, в яку входять десятки розрізнених сунітських загонів. Чільну роль у ній відіграє "Джейш-аль-іслам", яку спеціально на противагу "Джабхат ан-Нусра" створила Саудівська Аравія.

Так, це ісламісти, які прагнуть до встановлення шаріатської держави в Сирії, за саудівським зразком. Але вони не мають ніякого стосунку до всесвітнього джихаду, вони вороги і "Аль-Каїди", і "Ісламської держави", і всіх їх послідовників. Головне, чого вони домагаються, - повалення асадівської диктатури, ось тому-то Дамаск і його покровителі йдуть на такі жорстокі способи тотальної війни.

Але при чому тоді оголошена Росією "деескалація", яка начебто передбачала перемир'я між протиборчими сторонами? Воно нібито не поширюється на терористичні організації джихадистів, але їх у Східній Гуті майже немає, або їх вкрай мало. Їх символічна присутність використовується як привід для виправдання кривавої бійні, спрямованої проти зовсім інших людей, від якої в першу чергу страждає мирне населення. Військова хитрість, виверт, підступний прийом. Дамаск і його союзники тримають весь світ за дурнів.

Інша фальшива "зона дескалаціі" була оголошена в провінції Ідліб.

Там теж під маркою перемир'я йде масований наступ на опозиційні сили, кожен день гинуть мирні жителі.

У провінції Дейр-ез-Зор несподівано проявилися масштаби участі російських військових у бойових діях, коли в результаті американського контрудару захлинувся наступ проасадовських сил на позиції курдських підрозділів, підтримуваних США. Правда, загиблі і поранені числяться співробітниками "ПВК Вагнера", але це, мабуть, теж лише маскування. Колишній боєць цієї компанії Микола С. сказав в інтерв'ю "Центру управління розслідувань": "ПВК з великих десантних кораблів разом з технікою не висаджуються. Це справжнісінька армія. Група виконує строго завдання, які ставить російське командування". Тобто виходить, що між російськими і американськими військовими вперше відбулося пряме бойове зіткнення - тривожна інформація навіть для тих, кому наплювати на життя дітей з Ідлібу і Східної Гути.

Днями в Ірані і в контрольованих "Хезболлою" районах Лівану урочисто відзначали десятиліття загибелі одного з головних терористів нашого часу Імада Мугнії, відомого під кличкою Гієна. На його рахунку багато сотень людських життів, причому не тільки американських, французьких та ізраїльських солдатів, а й мирних жителів. Наприклад, підірвавши Єврейський культурний центр в Буенос-Айресі, він убив 86 осіб. Мугнію іноді називають "шиїтським Бен Ладеном", але той хоч і був великим лиходієм, але принаймні не отримував патологічного задоволення від вбивств і тортур, як Гієна. Серед безлічі його кривавих "подвигів" - захоплення чотирьох співробітників радянського посольства в Бейруті в 1985 році і холоднокровне садистське вбивство одного з них.

Виступаючи по тегеранському телебаченню, головний координатор іранських операцій в Сирії, командувач підрозділом "Аль-Кудс" Корпусу вартових ісламської революції, генерал Касем Сулеймані урочисто присягнувся помститися за загибель Мугнії. Найкращою помстою за смерть товариша було б, вважає він, повне знищення держави Ізраїль.

Сулеймані варто сприймати всерйоз: він наділений величезною владою і впливом, відповідає за всі секретні операції і теракти, здійснювані за межами Ірану. Він представляє могутні кола ісламської республіки, які вважають знищення Ізраїлю і євреїв стратегічною метою іранської зовнішньої політики. Але в Сирії він - головний координатор дій "Хезболли" та інших шиїтських формувань, що забезпечують, спільно з Росією, виживання асадівського режиму. Дехто навіть вважає, що реальна влада належить вже йому, а не Асаду, який поступово перетворюється в іранську маріонетку.

Шанувальник терориста і вбивці і сам терорист, Сулеймані тепер за визначенням - важливий союзник Росії в Сирії.

Як говорить відоме російське прислів'я: з ким поведешся, від того й наберешся.

Copyright © 2018 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода