Люди непрогнозовано небезпечні. У цьому їхня краса

Не можна допустити, щоб цю красу задушили

В часи пандемії люди інстинктивно бачать в інших прихованих ворогів. "Ближній" може виявитися найбільшою загрозою. Зверніть увагу, якими дугами обходять один одного випадкові перехожі. Те, що для нас є найбільш близьким і цінним - інша людина - стає несподіваним вісником смерті. Хижаком, що зачаївся в кущах. З іншим треба тримати дистанцію.

Це одна з найбільших прихованих небезпек того, що зараз відбувається. Люди інстинктивно починають відчувати людину як загрозу, людство як загрозу, людяність як загрозу. Чи повернемося після карантину ми назад, до нормальності? Чи не втратимо сам концепт людяності? Ось у чому питання.

Головний сюжет голівудських антиутопій останніх десятиліть - це сюжет про "повстання машин". Коли машини виявляються найбільшими ворогами людей. Але зараз усе навпаки: машини сьогодні для багатьох виявляються найбільшими друзями. Люди шукають притулку у машин. Бо вони не переносять віруси (хіба що їхні поверхні). Бо реакції машин прогнозовані. "Нажми на кнопку - получишь результат". Вони слухняні. А люди - ні. Неслухняні. Непрогнозовано небезпечні. У цьому їхня краса.

Все більше з'являтиметься спокуса цю красу - під назвою свобода - знову задушити. Цього не можна допустити.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал