Знести пам'ятник Леніну – значить каструвати Путіна

Без ленінопаду Росія не зміниться

Володимир Ленін і його дружина Надія Крупська, якими б не були їхні ідеологічні настанови та політичні погляди, все ж мали непогану освіту. А тому розуміли, які наслідки може спричинити в дикунській (хоча й начебто соціалістичній) Росії посмертне обожнення вождя більшовиків. Отож і Ленін, передчуваючи близьку смерть, просив не споруджувати йому монументів, а поховати поруч із могилою матері, і Крупська просто-таки молила ЦК і всю партію не споруджувати мавзолей, не називати ленінським іменем усе, що заманеться ("не устраивайте ему памятников, дворцов его имени, пышных торжеств в его память и т. д.")… Дарма! Культ мертвого (проте "завжди живого") комуністичного божества був потрібен керівництву партії більшовиків, а особливо Сталіну, щоби ствердити свій власний культ, свою непогрішимість, ледь не святість своїх злочинних дій. Так і сталося – без культу Леніна, одним із утілень якого стали незчисленні монументи Іллічу, тоталітарний СРСР не проіснував би так довго.

Утім, усе це речі, про які чимало вже писалося. Звернімо увагу на інше. На те, що Гегель, а вслід за ним Маркс називали "іронією історії", - пише Сергій Грабовський для видання "День".

У Росії та Білорусі легіони пам'ятників Леніну радянського часу залишилися непорушними. В Білорусі вони є символом спадкоємності нинішньої влади від тієї, більшовицької. Так само, як і державний прапор та герб, як і звичаї політичної верхівки, власне, як і переважна частина соціально-економічної системи.

А от у Росії справа дещо складніша. Там змінено і прапор, і герб, і культивується значна частина дожовтневої політичної спадщини (втім, химерно сплутана зі спадщиною сталінщини і брежнєвщини). А от численні пам'ятники Леніну стирчать повсюдно, хоча різноманітні топоніми, названі на його честь, стали значно менш численними. Фотокаталог, присвячений цим пам'ятникам у Росії, містить зображення 7500 об'єктів (і це не рахуючи тих бюстів, які розміщені всередині споруд…).

Інакше кажучи, в державі, де панують "кремлівські чекісти", а власність належить не народові, а їм разом із придворними олігархами, Ленін у вигляді значущого символу, одного з ключових, продовжує існувати. Досить згадати, що саме з мавзолею Леніна Путін приймає паради – і ставить поряд із собою тих західних лідерів, які не розуміють (чи не хочуть розуміти) суті дійства – і де-факто віддають пошану творцеві першої у світі тоталітарної держави, чиїм досвідом потім уповні користувалися і Муссоліні, і Гітлер, і "вожді" меншого калібру. Що ж, функцію приниження "гейропейців" і "піндосів" ленінські монументи, включно з мавзолеєм (поруч із яким, до речі, могила Сталіна) продовжують успішно виконувати. Як і функцію наочного засвідчення спадкоємності буття "великої держави". Але це на раціональному рівні. А поза ним?

Я на початку осені 2014 року писав, але тільки щодо монументів Леніну в Україні, що за останній час у них істотно змінився первинний зміст, бо вони остаточно перестали символізувати інтернаціональне братерство трудящих усіх країн. Під ними тепер мітингували і їх захищали під білогвардійськими, а часом і властиво імперськими прапорами "дому Романових". Чому так? Я тоді запропонував виходити з популярної у світі (і дієвої) неофройдистської методології, то згадані монументи є типовими фалічними символами, які означають могутність, неперевершену силу, здатність на все, аж до примусу та ґвалтування. Ці якості у масовій підсвідомості асоціюються з "великим батьком" і переходять на його прихильників. А хто ж є у сьогоденні таким "батьком народним", "національним лідером" для тих, хто перебуває у радянсько-російському символічно-семантичному полі, як не особисто Путін? Отож під цим кутом зору статуї Леніна на височенних, високих і не дуже високих постаментах – це такі собі "фалоси Путіна", символи його влади над Україною (здавна традиційно жіночим началом), якщо хочете, символи його здатності ґвалтувати Україну і вдень, і вночі. Тому-то – на рівні підсвідомості – так запекло воювали проти знесення пам'ятників Леніну апологети "русского мира", бо йшлося не лише про суто політичні справи, а про символічну кастрацію самого кремлівського "альфа-самця".

Видається, нині цей підхід можна застосувати і до колективного підсвідомого адептів "великої Росії" у самій Московії, не має великого значення, йдеться про плебс чи про офіційну "еліту". Монументи Леніну, які височіють по всій Російській Федерації, стали символами могутності "великого кремлівського батька", реальна могутність якого, схоже, підупала у всіх сенсах. Але ж маємо символи – а вони, як зазначав знищений більшовиками знаний російський філософ Павло Флоренський, "є така реальність, яка більша за себе саму".

А ще символи – це свого роду дороговкази на шляху у майбутнє. Ясна річ, уже не утопічно-більшовицьке, а імперське, в якому цей "батько" матиме потужні інструменти для зовсім не символічного ґвалтування Грузії, України, Білорусі, Польщі, Естонії й інших "бунтівних колоній". До речі, не випадково ЛДНР залишили у себе пам'ятники Леніну, які "перетекли" з символів радянщини на символіку "великої Росії" та "русского мира". І не випадково над Севастополем – "городом русских моряков" - продовжує височіти справжній ідол Ілліча, який наказав знищити Чорноморський флот, а затим бунтівних моряків Кронштадту, і який доводив: "Хотя наш флот… и является не флотом, а флотишком, но и в таком виде он для нас непомерная роскошь, флот нам не нужен". Бо ж це тепер не пам'ятник Ульянову-Леніну з його ідеями та політичними діями, а символ здатності новітньої імперії та її "національного лідера" силою морської зброї зґвалтувати всіх непокірних.

І допоки по всій Росії не прогримить ленінопад, сподіватися на реальні зміни у цій країни на краще не доводиться. Бо навіть якщо Путіна замістить хтось начебто ліберальний, колективне символічне підсвідоме вимагатиме свого – і невдовзі візьме своє. Така от іронія історії стосовно Леніна, який, попри всі свої ідейні ґанджі, щиро ненавидів російський великодержавний шовінізм…