Виживання України залежить від двох критично важливих речей

Частину нашого життя треба присвятити створенню інституцій та поширенню критичного мислення, гідності та емпатії

Вчорашній день збурив всіх.

Одні написали, що в усьому винний народ, якому бракує співчуття і знань, зате надмірно середньовічних забобонів. Інші написали, що народ не винен, бо його залякали, заплутали, збили з пантелику, у тому числі всякими шоу екстрасенсів.

Одні написали, що все це російська інформаційна спецоперація. Інші написали, що у нас настільки все безглуздо, що ми себе знищимо і без росіян. Треті написали, що то все Зеленський, бо хотів відволікти увагу від пам'яті Небесної сотні. Четверті написали, що то все Порошенко, бо хотів принизити Зеленського, і йому вдалося.

Одні написали, що в усьому винен Аваков, бо викрутив ситуацію на свою користь, якщо взагалі не створив її штучно. Інші написали, що Аваков виявився єдиною дорослою людиною серед розгублених підлітків, здатною приймати рішення.

Одні написали, що міністр охорони здоров'я довела свою повну неспроможність. Інші написали, що вона молодець, бо прийняла єдино достойне рішення.

Список подібних тверджень можна продовжити.

Але всі ці твердження об'єднує те, що вони не про мене, а про інших. Це все вони - забобонні селяни, тітушки, лікарі, російські агенти, продажні журналісти, Зеленський, Порошенко, Аваков, Скалецька і так далі, необхідне підкреслити, непотрібне викреслити. Це все вони, а я білий і пухнастий, я біла і пухнаста, і мені дуже соромно за них всіх.

А насправді говорити треба про дві критично важливі речі, від яких залежить виживання України. І вони про кожного і кожну з нас.

Ці дві речі відрізняють нас від країн, де нічого подібного не сталося.

Перше - це інституції. Коли інституції не працюють, тоді все робиться у ручному режимі. Тоді все залежить від дзвінків президента, команд міністра, брифінгів прем'єра, настроїв місцевої влади та забобонів місцевих жителів. Коли інституції працюють, все це зовсім неважливо: складні речі робляться тихо, без зайвого піару, руками професіоналів, які точно знають, що і як робити, і їм не можна завадити ззовні.

Друге - це цінності: критичне мислення, гідність та співчуття. Якщо їх нема, то важко уявити собі те дно, на яке може легко впасти людська спільнота у кризовій ситуації, - з журналістами чи без них, з міністрами чи без них, з російськими агентами чи без них.

Якщо не працюють інституції, а в суспільстві бракує критичного мислення, гідності та емпатії, - це не до "них", інших, це до кожного і кожної з нас. Це ми не зробили.

Чому ми? Бо нема нікого іншого, хто це зробить.

Висновок для всіх нас: якусь частину нашого життя треба присвятити створенню інституцій та поширенню критичного мислення, гідності та емпатії (якщо ви вже це робите, то треба ще більше). Бо інакше настане день, коли ми опинимося посеред випаленої землі.

Оригінал