Поле бою - наша свідомість: Росія посилила інформаційні атаки

Кремль хотів захопити Україну за 3 дні, але СВО пішла за іншим планом. Найбільша країна у світі, з колосальними втратами - понад чотири роки не може взяти умовну Малу Токмачку. Це поразка. Але чому ми так наполегливо віримо кремлівським вкидам, що все пропало? Невже ми дозволимо Путіну і його пропаганді перемогти нас у наших же головах?

Нездатність зламати оборону українського війська на фронті й нездатність зламати українське суспільство ударами по інфраструктурі примушує агресора примножувати інформаційні атаки. Принаймні тут у нього краще виходить.

На мій погляд, дуже соромно було би з великими жертвами і героїзмом вистояти у гарячій війні - і після цього зазнати поразки у війні інформаційній. Добровільно віддати бункерному лисому діду перемогу, яку він був нездатний отримати за допомогою тисяч танків і десятків тисяч дронів. Давайте чесно, це була би ганьба найвищого рівня й знецінення наших жертв і героїв.

Що робити очільникам держави, зрозуміло: визнати кризу й почати з неї вибиратися. Визнати помилки й почати їх виправляти. Я про це писав багато разів, нема сенсу повторювати.
А що робити кожному і кожній з нас, ми часто забуваємо. А нам треба лише одне: не вестися на російські вкиди й не поширювати російську пропаганду. Навіть якщо там є зерно правди (завжди додають). Навіть якщо емоційно тригерить. Навіть якщо дуже хочеться. Поле бою - ваша свідомість. І ви за нього несете повну відповідальність. Тримайте лінію, не відступайте, не кидайте позицій, інакше все посиплеться.

Навіяно численними зойками про те, що ми програли (саме тоді, коли Сили оборони України починають домінувати у середніх і дальніх ударах), а також надзвичайно успішною російською операцією про мігрантів.

Оригінал