Влади в Україні нема. Є купа нарцисичних підлітків зрілого віку

Їхні спроби демонструвати ефективність виглядають карикатурно і непереконливо

В багатьох випадках для того, щоб зрозуміти куди рухатися далі, варто просто зупинитися та прислухатися до власних відчуттів. Якщо за запахом ароматизаторів чітко вгадується сморід - не варто ласувати цукеркою. Вірогідність, що вона може бути зліплена зовсім не з шоколаду, тут набагато більш вагомий аргумент не класти цукерку до рота, ніж поради пробувати все на смак перед тим як робити остаточні висновки. Звісно ви можете дати сумнівній цукерці ще сто днів, але навряд чи вона від того стане кращою.

Тож, маємо нову політичну реальність, від якої тхне карнавальним авторитаризмом. Культ імені Його, секти прихильників, вислів про "найвеличнішого лідера сучасності", який вже став крилатим. Весь цей "Бубо-екстаз" неймовірно схожий на масове божевілля. Але це віра, панове. Варто вчасно поставити свічку, вкинути бюлетеня до скриньки, три рази плюнути через плече на представника войовничої меншості - і справу зроблено. Люди хочуть вірити, що задля здійснення мрій треба дотримуватися заздалегідь узгодженого ритуалу. Тому що інший варіант, який передбачає неухильне слідування правилам, нормам, моральним принципам їм не до вподоби, - пише Лариса Волошина для видання "День".

Коли президент говорить, що неважливо до якого пам'ятника веде заасфальтована дорога, люди вірять. Їм здається, що "неважливо" - це і є передумова вирішення економічних проблем в країні. Якщо заради добробуту потрібно зупинити відродження національної ідентичності, послухати лекцію окупанта з кризового менеджменту, або поставити патріота на коліна - то й нехай. Не важливо! Маємо чіткий постулат віри - "Відкинь країну свою та рід свій і йди за мною".

Коли під новорічний "шампусік" тобі закидають чи не біблійні тези про необхідність заради світлого майбутнього забути про національні маркери, то не у кожного вистачить хоробрості псувати свято запитанням: "А яким чином, перепрошую, вам вдалося встановити вплив тієї чи іншої мови на розвиток інфраструктури?" За столом можуть опинитися поборники віровчення "Яка різниця". Тоді ви ризикуєте провести решту новорічної ночі у намаганнях довести їм, що згідно статистичних даних в тих містах, де концентрація "Ільїчєй" на квадратний кілометр вища, там громадські сортири огидніші.

Проблема загальної політичної деградації полягає не тільки в невибагливості виборців. Вона і в тому, що національну ідею України без українства проголошує лідер країни. Влада підтверджує, дає згоду, погоджує, що можна деукраїнізувати Україну і від того жити всім буде тільки краще. В даному випадку відбувається підміна понять. Адже ніщо не заважає ново-політикам розбудовувати інфраструктуру, проводити реформи, відсторонювати друзів та спонсорів від годівниці без демонтажу національної української держави.

Реакція влади на катастрофу українського літака в Ірані свідчить, що влади в країні нема. Є купа нарцисичних підлітків зрілого віку. А як по-іншому назвати ситуацію, коли під час кризи президент "терміново" летить додому з відпустки протягом 18 годин, голова СБУ нікуди не летить взагалі і продовжує кататися на лижах в Куршавелі, голова Офісу президента невідомо де і теж ігнорує засідання РНБО, яке серед ночі збирає його безпосередній керівник? Голова МВС - то взагалі окрема далека-далека галактика. Як ця система діятиме у разі наступу, або техногенної катастрофи?

Ті, хто зваблюють народ на відмову від української України, демонтують країну взагалі. Відповідальними тепер називаються рішення щодо поступок зовнішньому агресорові. А державна безпека переключена на пошук внутрішніх ворогів.

Спроби влади демонструвати ефективність виглядають карикатурно і непереконливо. Але й нездатність суспільства сформулювати картину майбутнього викликає не менше відрази, ніж побрехеньки псевдоеліти. Якою має бути Україна? Багатою? Ситою? Мирною? Чи має вона при цьому бути Україною?

Ідея "яка різниця", проголошена президентом в новорічну ніч, має змусити людей повірити, що якщо їм буде байдуже на країну, причини та наслідки слабкості держави, то йому буде не байдуже на них. Поки прогресивна меншість не артикулює візію сучасної національної держави, що ґрунтується на українських маркерах, пройдисвіти так і будуть ставити народ перед вибором: "Або держава - або людина", "Або мова - або заасфальтована дорога", "Або Україна - або мирне життя під протекторатом агресора".