Більша частина українців поділяють не українську, а неосовєтську культуру

Нехтування національного – прямий шлях до конфлікту

Українці – народ, який складається з двох субетносів. Але це навіть не субетноси, я би сказав, а субкультури. Це, мабуть, зовсім некоректне застосування цього терміну. Перепрошую за нього – але це не наукова розвідка.

Причина на поверхні: українська культура не дорівнює культурі українського народу і поділяється меншістю цього народу. Українська культура кількісно дорівнює приблизно культурі угорській чи словацькій. Наші книжкові бестселери зазвичай не перевищують 50 тисяч примірників. Погодьтеся, для населення в 45 млн – навіть за загального зниження інтересу до читання – жалюгідна цифра. Більша ж частина українського народу належить до іншої культури – неосовєтської за формою і споживацької за змістом.

Українська культура не дорівнює культурі українського народу і поділяється меншістю цього народу

І річ тут навіть не в мові – хоч і в ній теж, але не передусім. Річ у історичній пам'яті, символах і ставленні до українського – тому, що складає підґрунтя ідентичності. І все, що ми обговорюємо вже понад пів доби, – лише й винятково ознака цього поділу. Всі розмови про цінності, які ми так часто провадили останнім часом, все одно врешті-решт впираються в питання ідентичності та культури.

Існують, певна річ, якісь складніші випадки, бо люди – всупереч уявленням мізантропів – бувають складними істотами, але згрубша якось так. Це саме ті "дві України", які мав на увазі у своїй науковій концепції Микола Рябчук.

Тому коли ми вкотре чуємо про відсутність різниці між українцями, то чуємо путінське "одиннарод" – тільки під іншим соусом. Різниця між українцями, об'єднаними лише гривнею, футбольною збірною і всім огромом соціально-економічних проблем, таки існує. І наше історичне бажання соборності та єдності цей поділ аж ніяк не лікує.

У нас є два різні проєкти – це медичний факт. З одного боку генерал Григоренко, з другого – Володимир Щербицький, з одного боку Василь Сліпак, з другого – Максим Бужанський, з одного боку Віталій Портников, з другого – Андрій Портнов

У нас є два різні проєкти – це медичний факт. З одного боку генерал Григоренко, з другого – Володимир Щербицький, з одного боку Василь Сліпак, з другого – Максим Бужанський, з одного боку Віталій Портников, з другого – Андрій Портнов. Пари принагідні і десь випадкові, їх можна видозмінювати і продовжувати. Але заперечувати цей поділ – безглуздя. Особливо після останніх восьми місяців.

Те об'єднання навколо майбутнього, яке пропонується сьогодні, не нівелює відмінностей і не скасовує цього поділу. Об'єднання навколо цінностей споживацтва з нехтуванням національного – прямий шлях до конфлікту. На це і розраховують у Москві. У них win-win у кожному випадку: або в нас малоросійський проєкт і Україна без українців, або в нас громадянський конфлікт. Тобто в них усе в шоколаді тепер, як ви розумієте. А в нас, як завжди, цуґцванґ. І пройти між крапельками нам, здається, не вдасться.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"