Путін прагне вирішити українське питання до 2024 року

Нас чекають непрості часи

Серед усіх варіантів, які обговорювали напередодні проведення у французькій столиці саміту в "нормандському форматі", для України найкращим був варіант, коли сторони не зможуть домовитися ні про що суттєве. А домовляться продовжити консультації в найближчому майбутньому, коли відбудеться - або якщо відбудеться - наступний саміт.

Стверджувати, що президенти і канцлер зустрінуться через чотири місяці знову, я б не став. Та й сам Володимир Зеленський на заключній прес-конференції в Парижі визнав, що точної схеми домовленостей, яка зумовила б проведення цього саміту не існує, - пише Віталій Портников для видання "Букви".

Зрештою, коли саміт в "нормандському форматі" проходив у 2016 році, теж мало хто думав, що нової зустрічі - в усякому разі, в епоху президентства Петра Порошенка - просто не буде. Ніхто, крім Володимира Путіна. Путін зрозумів, що український президент не схильний до капітуляції і втілення його політичних планів - і вирішив почекати наступного українського президента. У нього попереду вічність, він не в Києві.

За великим рахунком, за ці три роки російські наміри мало змінилися. Путін привіз до Парижа практично той самий план, який він пропонував у 2016 році в Берліні. Це прямі переговори між керівництвом України і керівництвом маріонеткових адміністрацій "народних республік", закріплення фактичної автономії окупованих територій в Конституції України і перетворення цієї країни в сателіт Росії при мовчазному західному схваленні.

Нічого з цього плану втілити в життя не вдалося. Більш того - Зеленський, який, на відміну від Порошенка, не був учасником підписання Мінських угод, дозволив собі говорити про можливість проведення виборів на окупованих територіях тільки за умови, коли Україна отримає контроль над кордоном, що не могло не роздратувати Путіна.

Історія про роздратування Суркова під час переговорів, яку розказав Арсен Аваков, коли "архітектор" "народних республік" кинув ворогам "ми ж так не домовлялися!" - це кремлівський політичний вирок новому українському президенту. І хоча кому у фразі "стратити не можна помилувати" російський президент ще не поставив, ясно, до якого варіанту він схилятиметься після зустрічі в Парижі.

Тим більше, що варто звернути увагу, після якого саме моменту Сурков "розлютився". Тоді на переговорах говорили про повне розведенні військ по всій лінії фронту.

Для українського обивателя, який хоче миру на будь-яких умовах і, власне, заради цього голосував за Зеленського, правда тут буде на боці російської, а не української сторони. Що ж поганого в розведенні військ на всій лінії зіткнення, як цього хоче Путін? Чому Зеленський натомість погоджується виключно на розведення військ в чергових трьох точках - тобто вдається до того ж політичного маневру, яким захищався від Путіна Порошенко в Берліні в 2016 році, коли, власне, і домовилися про розведення у Станиці Луганській, Петрівському та Золотому?

А тому, що путінське розведення військ по всій лінії зіткнення - це, звичайно ж, ніякий не мир. Це створення для окупаційної армії стратегічно вигідних позицій для наступу на українські позиції і "відновлення територіальної цілісності" ДНР і ЛНР - принаймні, до кордонів областей, а то й до улюбленої путінської "Новоросії". І зрозуміло, чому розлютився саме Сурков, який у своїх найближчих політичних фантазіях вже бачив себе куратором "справжніх" самопроголошених республік в стилі Абхазії і Південної Осетії (він же повернувся в Кремль в якості помічника Путіна щодо Абхазії), а не якихось там безформних недогризків Донбасу.

Але якщо Аваков спостерігав сказ Суркова, то ми з вами могли спостерігати в прямому ефірі сказ Путіна, коли українська журналістка запитала про ситуацію із газовими домовленостями, а незворушний президент Росії не витримав і став їй читати дитячий віршик і радити купувати дешевше. Бо якщо Сурков думає про долю своєї невдалої поки що вотчини, то Путін думає про свій "гаманець" - Газпром. Ідея поєднати "нормандський саміт" з газовими переговорами була його власною політичною ідеєю. Тому що з Донбасом він розбереться завтра, а Газпром від арбітражів рятувати потрібно вже сьогодні. І Україну на російську "газову голку" потрібно підсаджувати вже сьогодні, поки Зеленський не схаменувся.

Але, оскільки нічого цього не відбулося, не вдалося досягти реальних домовленостей ні по Донбасу, ні по газу, ні по чому іншому - і весь сенс "нормандського саміту" 2019 року звівся до того ж, на чому розійшлися в 2016 році - до розведення на трьох точках і домовленості про звільнення частини заручників (у 2016 році такого масового звільнення довелося чекати цілий рік після саміту, дуже хочу сподіватися, що цього разу все станеться набагато швидше) - то ми знову-таки опиняємося перед найголовнішим питанням російсько-української війни: що буде робити Путін?

Зеленський може повертатися з Парижа задоволеним - незважаючи, що його юнацькі уявлення про те, що з російським президентом можна домовлятися, це просто Петро Олексійович не вмів, та ще й хотів збагачуватися на війні - знищила нещадна реальність. Але це було настільки передбачувано, що навіть не варто додаткових коментарів. Ти можеш безпристрасно дивитися в очі Путіна і вишукувати там щось людське, тільки якщо ти, наприклад, Джордж Буш молодший і в твоїх власних очах - вся сила політичного, економічного і військового арсеналу єдиної наддержави сучасного світу. А в будь-якому іншому випадку в ці чудові очі краще і не вдивлятися - нічого там немає.

Але очі очима, а Зеленський, з одного боку, продемонстрував своєму електорату прагнення до миру і успіхи на шляху до просування до цього нього - адже він саме проведення саміту вважає перемогою, а тут ще й домовленості про заручників, і нові пілотні точки, і нові пропускні пункти, і ОБСЄ ночами. Зеленського ця ситуація може цілком влаштовувати - ну або йому пояснять, що вона його влаштовує.

Але Путіна те, що сталося на саміті, влаштовувати ніяк не може, навіть якщо він готувався до такого результату переговорів. І ніякий Сурков не зможе переконати його в тому, що все, що сталося - це добре. Сурков і не буде його в цьому переконувати, він переконуватиме його в протилежному. Тому що Суркову потрібен весь Донбас і більше. І Міллер буде переконувати його в протилежному. Тому що Міллеру не потрібен програний арбітраж Газпрому. Додамо до цього ще й емоції від публічної прочуханки, якої Путіна, що не звик ні до чого, крім славослів'я і обережних питань, піддали на спільній прес-конференції, коли за кілька хвилин згадали йому і ганьбу з відстороненням російських спортсменів від участі в змаганнях, і вбивства в Лондоні та Берліні, і Крим і навіть - хто б міг подумати! - злощасну пенсійну реформу, яка "звалила" його рейтинг. Тому що саме таким елегантним чином Макрон вирішив піти від неприємного для нього питання про наслідки французьких протестів щодо його власної пенсійної реформи.

Якщо хтось думає, що Путін полетить з Парижа і все це забуде, він сильно помиляється. Тому що Путін до всього цього як раз і готувався, готувався до того, щоб все це витерпіти.

Навіщо? Бо якщо для Зеленського ця зустріч була можливістю продемонструвати миролюбство і шансом подивитися в безбарвні очі російського президента, то для Путіна це була звична розвідка боєм, спроба зрозуміти, чи можна стрімкою атакою "дотиснути" недосвідченого клієнта. У нього взагалі будь-яка така зустріч - розвідка боєм. Його цьому вчили.

Різниця із самітом 2016 року в тому, що якщо тоді Путін був готовий чекати відходу Порошенка і сприяти зміні влади в Києві, то зараз часу у нього не так багато, як здається. Повноваження російського і нинішнього українського президента завершуються практично в один час. І до цього часу Україна вже повинна блищати яскравим алмазом в путінській короні, своїм світінням відтіняючи раніше захоплену і пригвинчену до цієї самої корони Білорусь.

Це і є рішення "проблеми 2024", якщо хто ще не зрозумів. І тому Путін не буде просто чекати. Він діятиме. Часи нас чекають дуже непрості.

Звичайно, відмова від розведення військ по всій лінії зіткнення відсуває можливість "грузинського сценарію" для України на певний час. У цьому випадку Путіну потрібно зважитися на відкрите вторгнення в нашу країну, чого він робити не буде принаймні до наступного "нормандського саміту", якщо тільки цей саміт дійсно відбудеться в найближчі місяці. Тому що на цьому наступному саміті зроблять наступну спробу "дотиснути" Зеленського.

Але чим Путін буде дійсно займатися - буде саміт через кілька місяців чи ні - так це внутрішньою дестабілізацією в Україні. Тому що в Кремлі виходитимуть зі своєї логіки - що якщо довести українцям, що Зеленський ніякий не миротворець, а черговий представник горезвісної "партії війни", "вовк в овечій шкурі", та до того ж ще і грабує людей непосильними тарифами (memento платіжки!), збирається продати українську землю чужинцям (memento євреї!) і потурає олігархам (memento Коломойський!), то наступним своїм президентом громадяни обов'язково оберуть справжнього миротворця і друга Росії - Медведчука ну або в гіршому випадку Бойка. І ось цей справжній миротворець принесе мир на Донбас (просто Україна стане ДНР), зменшить тарифи (ага), вижене олігархів (ну не всіх, але яка різниця), врятує українську землю (ну не від росіян). Але при цьому чекати чергових виборів в Україні немає сил, тому що до 2024 року українське питання має бути вже вирішене.

Тому, кому такий прогноз здається маренням, я нагадаю, що він живе в Україні, а не в голові Путіна. Я в цій голові, на жаль, теж не живу. Але реконструкція путінської логіки - це саме той підхід, який повинен допомогти нам зрозуміти, до чого нам всім готуватися.

Тим більше після того, як Зеленський заглянув в очі Путіну і нічого там не побачив.