Найнебезпечніші слова в Україні – справедливість і гідність

Підміняємо їх розуміння і дуримо себе

За потенціалом політичних маніпуляцій, найнебезпечніше слово в Україні - "справедливість".

На другому місці після неї - слово "гідність".

"Ми не можемо зараз проводити цю реформу, бо в нас ще недостатньо забезпечена справедливість, так що і результат реформи вийде несправедливим".

Так будь-яку реформу (наприклад, земельну) можна відкладати до нескінченності, виправдовуючи справедливістю фатальне відставання від прогресу людства. Бо нам, майже як нашим сусідам росіянам, потрібно "або нічого, або все і одразу".

І це лише один з незліченних прикладів маніпуляцій довкола справедливості.

Справедливо поводитися зі всіма як рівними. Але також справедливо, коли з нерівними поводяться як з нерівними

Ще від часів Аристотеля відомо, що справедливість принципово подвійна. Люди завжди у чомусь рівні й у чомусь різні. Справедливо поводитися зі всіма як рівними. Але також справедливо, коли з нерівними поводяться як з нерівними. Простий приклад: хто краще працює, більше заробляє. У більшості життєвих ситуацій не очевидно, яку саме справедливість слід застосовувати. Найчастіше дотичні обидві, але їхнє співвідношення завжди доводиться встановлювати ad hoc. Але що справедливо у першому вимірі справедливості, несправедливо у другому, і навпаки. Тому будь-яке розв'язання будь-якого питання завжди можна розцінити і як справедливе, і як несправедливе, і як "більш/менш справедливе". Держава ж, яка зазвичай "розрулює" суперечливі ситуації, є несправедливою (або недостатньо справедливою) завжди й за визначенням.

Звісно, це не означає, що за справедливість не слід боротися, і що суспільство не може ставати в цілому "справедливішим". Але як це можливо - це окрема, довга і непроста розмова.

З гідністю все не краще. Бути гідним - це бути не нижчим за якийсь взірець чи стандарт (і навпаки: бути негідним чи негідником - це завжди бути не гідним чогось). Тому розуміння гідності ніколи не є самоочевидним: воно завжди залежить від того, про який стандарт нам йдеться - явно чи неявно (друге трапляється набагато частіше).

Бути гідним - це бути не нижчим за якийсь взірець чи стандарт

У цьому сенсі, навіть повстання Люцифера проти Бога було "революцією (хибно зрозумілої) гідності". Адже Люцифер тому й повстав, що вважав себе гідним вищого статусу, ніж мав у небесній ієрархії.

Але у цьому він помилявся, бо за умовами цієї історії він до повстання мав саме те місце, якого насправді й був гідний.

Виходить, що все зло у світі пішло від завищеної самооцінки.

А якого стандарту чи взірця гідний сучасний українець?

Чи йдеться нам тут про ліберальний стандарт базових свобод і особистої недоторканості?

Чи, може, це стандарт матеріальних умов "гідного життя", яке патерналістська держава, буцімто, має "забезпечити" кожному її мешканцю?

Загалом кажучи, обидва ці підходи (а є ще багато інших) мають певне право на існування.

"Я гідний більшого, але мене обділили, і це несправедливо!" - одна з найнебезпечніших ментальних хвороб

Але, починаючи розмову про гідність (чи, наприклад, "Революцію гідності") у першому розумінні гідності, а потім непомітно підмінивши його другим розумінням гідності, ми напрочуд легко починаємо дурити себе та інших.

"Я гідний більшого, але мене обділили, і це несправедливо!" - одна з найнебезпечніших ментальних хвороб, що роз'їдає зсередини свідомість наших співгромадян.

Будь гідним себе, брате. Не будь Люцифером. Хоча нерідко стати на цей другий шлях дуже легко. І дуже спокусливо.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода