Зеленський досі не прийшов до висновку, що Путін – ворог

Найбільшу кількість людських життів нації загубили внаслідок втрати суверенітету

Я надто довго живу, аби сприймати світ чорно-білим і надто раціональний, аби називати чорне білим (чи навпаки) в залежності від ставлення до об'єкту. Тому, я точно знаю, що досягати миру після тривалої війни - це надзвичайно складно:

- мир укладають не з друзями, а з ворогами, тож, емоційно це потребує надзусиль після всіх втрат і претензій, які за цей час накопичилися;

- якщо ти не можеш досягнути закінчення конфлікту силою, то мир (щоб припинити втрачати твоїх людей) для тебе буде означати болісний компроміс і поступки не залежно від того, наскільки морально ти правий;

Мир укладають не з друзями, а з ворогами

- узгодження рамок компромісу з суспільством і його (компромісу) широке обговорення до підписання підсумкових документів із другою стороною прирікає будь-які перемовини на крах - як тактично (бо відкриває другій стороні рамки компромісу і тим послаблює твою позицію), так і сутнісно, бо збуджене війною суспільство, його пасіонарії та алармісти рідко бувають готовими сприйняти поступки ворогові, і відповідальність за це зобов'язані брати на себе владні політики;

- аргумент "невже наші жертви були марними" добре торкає серця і сльозогінних залоз, але далеко не є ідеальним, бо з нього випливає, що ми свідомо за цю "немарність" платитимемо новими життями.

Іншими словами, будь-хто на місці Зеленського зіткнувся б із аналогічними викликами. Чому ж тоді я так болісно сприймаю його намагання досягнути миру і зупинити кровопролиття?

Думаю, головне питання - це довіра. Навіть абстрагуючись від факту, що Порошенко вже робив усі ці зусилля п'ять років тому і відмовився від них саме через відверту безсенсовність, я наразі не бачу жодних підстав довіритися новій владі в такому складному питанні. Ось мої резони.

Щодня одна брехня наздоганяє іншу. Навіть для української політики - це перебір

1. Правдивість. Вся виборча кампанія Зеленського побудована була на брехні і маніпуляціях. І після перемоги нічого не змінилося - щодня одна брехня наздоганяє іншу. Навіть для української політики - це перебір. Потрібно дуже себе не поважати, аби давати кредит довіри таким брехунам.

2. Світогляд. Жодною своєю дією в попередній біографії Зеленський не довів, що він однаково зі мною розуміє благо країни - суверенної української північноатлантичної. Більше того, він є совком у всіх головних своїх проявах, а відтак, по моїй оцінці, здатний спокійно поступитися в ході досягнення компромісу тим, що є для мене цілком принциповим.

3. Компетентність. Вони з Путіним у питанні переговорів настільки в різних вагових категоріях, що я легко передбачаю наслідок у вигляді не просто зняття санкцій з Росії (і розв'язування їй рук у агресії), а й посилення тиску на Україну через невиконання певних зобов'язань, котрі наш самовпевнений дилетант на себе візьме. Мало того. Зеленський сам загнав себе в пастку своїми нічим не обґрунтованими обіцянками миру. Тепер він змушений сам послаблювати свої позиції (як із відмовою від 7 днів тиші) або робити односторонні поступки (як із несиметричним відведенням військ).

Зеленський сам загнав себе в пастку своїми нічим не обґрунтованими обіцянками миру

4. Сила характеру. Ми не раз бачили прояви малодушності і боягузства з боку Зеленського в його попередній кар'єрі, та й сьогодні постійно спостерігаємо його улесливість (гляньте лише на вираз обличчя на світлинах) по відношенню до Путіна та закордонних лідерів взагалі. Звідки тут візьметься впевненість (або хоча б надія) на те, що він здатний протистояти серйозному тискові? Як може представляти тебе і твою країну на доленосних переговорах людина з таким сумнівним розумінням гідності - як особистої, так і національної?

Ну, і головне. Зеленський, за його власним зізнанням, досі не прийшов до висновку, що Путін - це ворог, а розмови про громадянський конфлікт в Україні - пропагандистська відмазка Кремля. Це практично означає, що ми не маємо в особі Путіна партнера для укладання миру, а лише завойовника, здатного прийняти нашу капітуляцію. Людина, котра цього не розуміє, не здатна добитися прогресу на переговорах, тим паче, що й надії на допомогу європейських партнерів стають чимдалі примарнішими.

І ще одне. При всі своїй, ніби-то, очевидності, гасло "головне - перестати втрачати людські життя" є грубо маніпулятивним. Бо найбільшу кількість людських життів нації загубили внаслідок втрати суверенітету (Голодомор, Голокост і інші геноциди тут дуже красномовні). І про це варто пам'ятати всім, кому капітуляцію втюхують під виглядом гуманітарного благодіяння.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода