Трамп проти Ірану й Китаю: один у полі сів у калюжу
Гуртом і батька легше бити. Ця приказка стала як ніколи актуальною в ситуації другої каденції Трампа, коли посилення Китаю й Ірану вимагало продуманих і чітко злагоджених дій всього співтовариства західних демократій. Але дід Донні зробив усе навпаки: розсварився з союзниками та зробив усе, щоб розвалити НАТО. Що далі?
Серед глобальних зовнішньополітичних задач, які стояли перед Трампом на момент початку його другої президентстської каденції, було щонайменше дві, котрі завідомо не могли бути вирішені самими США, а вимагали підтримки союзників по НАТО: Китай та Іран.
Будь-яка притомна людина заради досягнення цих амбітних цілей мала би зміцнювати звʼязки з союзниками. Але не Трамп. Його позиція у торговельній політиці, критичній для Європи безпековій (особливо щодо російсько-української війни), територіальні зазіхання й безперервні приниження головних партнерів послабили довіру й взаєморозуміння до рівня, досі небаченого.
...ситуація ця може мати дуже гіркі наслідки для подальшої долі НАТО й точно не поліпшить світову безпеку
Тож цілком природно, що коли настав критичний момент (якзараз із Ормузькою протокою) - європейці від підтримки кампанії відмовилися. А рудий індик навіть не зрозумів, що сам створив цю кризу. На жаль, ситуація ця може мати дуже гіркі наслідки для подальшої долі НАТО й точно не поліпшить світову безпеку. Можемо лише сподіватися, що критичної точки таке антипартнерство не досягне.
А от на що сподіватися марно, то це на шанс повернути ситуацію на користь України й врятувати єдність блоку. Бо ж майстерний дипломат саме зараз відчув би, як можна розміняти участь європейців у конвоях в Ормузі на посилення підтримки України. Але ж "нє по Сєнькє шапка"...
Коментарі