Тотальне відчуття замінності розповзається

Пам'ять ховається на жорстких дисках, а не в душі

Ми всі незамінні. Нервові клітини не відновлюються, людські життя теж.

Але життя суспільства побудоване так, що воно завжди шукатиме заміни. Воно не може допустити чорних дір. Воно завжди знайде трохи клею і трохи гуми, щоб заклеїти дірку в човні. Човен має плисти далі. The show must go on.

Ти незамінний, кажуть нам наші батьки і рідні (якщо нам з ними пощастило). Із цим відчуттям ти входиш у доросле життя. І потім ти це відчуття втрачаєш, поволі, крапля за краплею. Виявляється, ти цілком замінний, і навіть легко замінний. У навчанні, у роботі, навіть у коханні.

Звісно, ти шукаєш острівця незамінності. Тому ти створюєш сім'ю, народжуєш дітей. Тут ти незамінний. Сім'я - це рай незамінності у морі замінності.

Якщо тобі цього не вдалося, і відчуття замінності перемогло, ти можеш стати кимось дуже страшним. Наприклад, терористом. Терористом стає той, хто розуміє, що його відсутності ніхто не помітить. І ця думка для нього нестерпна. І він хоче, щоб його відсутність помітили всі.

Тотальне відчуття замінності розповзається людським суспільством, особливо в нашу епоху швидкості і безпам'ятства. Де всі швидко все забувають. Де пам'ять ховається на жорстких дисках, а не в душі.

Але в ньому є один позитивний момент. Відчуття замінності - це холодний душ. Це те, що вириває нас із теплих обіймів дитинства. Ти маєш це відчути - у навчанні, у роботі, навіть у коханні. Бо тільки з ним ти подолаєш інерцію. Тільки так ти зрозумієш, що від ніщо до буття - складний шлях.

Впадеш на дно, але відштовхнешся і полетиш. Зробиш щось особливе. Щось незамінне.

Текст є постом автора у мережі Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал