Щодо доцільності "бритви Оккама" у парламентській роботі, та життя – це не театр

Верховна Рада імітує боротьбу за національні інтереси

Цього тижня у Раді за ініціативою "Голосу" з пафосом було створено Тимчасову спеціальну комісію з питань "формування і реалізації державної політики щодо відновлення територіальної цілісності та забезпечення суверенітету України". Яка, зокрема, як це декларується, виробить українську "стратегію повернення і реінтеграції тимчасово окупованих територій". А головне, нібито повертає парламенту можливість реального впливу на принципи визначення зовнішньої політики.

Одні, схоже, цілком наївні, а інші свідомі імітатори. Бо це відверта профанація надскладного питання шляхом створення чергової пустопорожньої ТСК. Адже ця ТСК не матиме жодних відповідних повноважень, зокрема контрольних, в рамках чинного законодавства (особливо після вето Зеленського на закон про ТСК) і в принципі не здатна виконувати завдання, яке пафосно виголошується депутатами від "Голосу". (Як не дивно, верхівка "Руху опору капітуляції" швиденько підтримала цю ТСК і оперативно запропонувала для неї своїх експертів, що саме по собі викликає питання.)

Насправді ж ця імітаційна ТСК потрібна владній фракції "Слуга народу", яка майже повним складом проголосувала за неї, передусім для відволікання уваги суспільства і випускання пари суспільних протестів.

А реальний вплив парламенту на зовнішню політику здійснюється у зовсім інший, визначений Конституцією України і законодавством спосіб. Для цього депутати мають піти важким, але єдино ефективним і законним шляхом: розробляти і приймати законодавчі акти, обов'язкові до виконання владою, - закони і постанови, спрямовані на створення законодавчих рамок та поступове вирішення зазначеного питання.

І для початку вивчити обширну законодавчу базу щодо спротиву агресору, притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності та деокупації територій, яку напрацювали і ухвалили у попередньому скликанні Верховної Ради (в т.ч. з допомогою експертів нинішнього "Руху опору"), та вимагати і контролювати її виконання владою.

Необхідно й далі удосконалювати цю законодавчу базу і приймати нові правові акти, наприклад щодо органу влади з підготовки міжнародної "консолідованої претензії" до Росії (задекларованої у законодавстві, але й досі належно не врегульованої) і багато інших.

Ось тоді й проявиться реальна позиція Зеленського і його "слуг" з питання відновлення територіальної цілісності і забезпечення суверенітету.

Давній принцип "бритви Оккама" радить не плодити зайвих сутностей (і не множити без реальної потреби оргструктур). І він дуже доречний для парламентської роботи.

Наприклад, в попередньому скликанні теж за "романтичною" ініціативою створили Комісію з питань Майбутнього. Чи виробила вона "всіма фракціями парламенту" спільне бачення майбутнього? Проте дала можливість голові комісії виступити через півтора роки з власною оповіддю, яка мало кому була цікава. А реальне майбутнє вироблялось як сукупний результат позицій і дій усіх депутатів разом – через прийняті закони і постанови.

Тож і ця ТСК – це радше гра на публіку, профанація і імітація парламентської боротьби за національні інтереси України.

Бо, схоже, поки і Зеленський зі своєю командою, і парламентська опозиція свої основні зусилля спрямовують на пустопорожній піар, тоді як ситуація з російською агресією, підступними планами Путіна і мінливою позицією наших міжнародних партнерів вимагає реальних і відповідальних дій. В тому числі дій з боку Верховної Ради.

Усі новітні політичні лідери, що мають переважно життєвий досвід "гри на сцені", мали б нарешті усвідомити, що попри те, чому вони навчилися у своєму минулому, реальне життя – це не театр. І це не гра, і люди в ньому – не актори.

А політичне лідерство – це про реальну відповідальність, де немає репетицій та можливості зіграти якось інакше у наступній виставі чи на новому концерті. Хоча, мабуть, і пересічним громадянам варто було б це збагнути також.

Оригінал