В Україні для Вернидуба роботи немає

Тренера можна порівняти з Венгером і Фергюсоном

Юрій Вернидуб багато працював у молодіжному футболі в Запоріжжі разом з тренером Анатолієм Чанцевим. Потім вони перейшли до луганської "Зорі".

Юрій Миколайович отримав свій шанс, яким скористався сповна. Перший час пішов на розкачку, а потім тренер почав досягати результату. Останні три сезони мав хороші показники. Команда була на видноті. Вернидуб знаходив і розкривав футболістів. Важлива його якість – довіра молоді, у "Зорі" вона прогресувала. Потім були й іноземці. Продемонстрував вміння працювати з різними футболістами. Навіть ветерани у "Зорі" грали доволі довго. Це все можна записати до плюсів роботи Юрія Вернидуба.

Були і мінуси. У першу чергу, це гра тільки через швидкий вихід з оборони – у контратакувальний футбол. В цьому команда Вернидуба була сильною не тільки в Україні, але і єврокубках. Позиційно "Зоря" атакувала слабко. З часом це стало проблемою, бо суперники почали грати проти команди Вернидуба від оборони. "Зорі" самій треба було атакувати. Тут не все виходило. Пішли моменти психологічного зриву. Юрій Миколайович декілька разів подавав у відставку. Це все характеризує Вернидуба, як тренера, який не вміє тримати власні емоції.

Працюючи в "Зорі" дев'ять сезонів, Вернидуб показав, що він має потенціал, але повинен його підтвердити, працюючи та досягаючи успіху в інших командах. Не може бути тренер успішним, якщо він досяг успіху тільки в одній команді. Кожен клуб має різних гравців, умови, керівників. Потрібно вміти проявляти себе в різних обставинах.

Дев'ять років роботи в одній команді – великий термін. Вернидуб потрапляє в категорію Венгера, Фергюсона. Сам тренер вже втомився за цей час. Клуб також. Потрібно було щось міняти. Тому бажаю Вернидубу знайти клуб, який відповідатиме його амбіціям. Такий спеціаліст не може залишатися без роботи.

Не бачу зараз в Україні стабільний клуб, який би потребував кваліфікованого тренера. Робота в середняках не буде кроком вперед для самого Вернидуба. Тим паче, що у "Десні", "Олександрії" працюють доволі кваліфіковані та сильні фахівці, які дають результат.

Наших тренерів неохоче запрошують за кордон. Скоріше, варто говорити про Азербайджан, Казахстан, Узбекистан. В цих країнах є фінансові можливості, у клубах з повагою ставляться до іноземних тренерів. Приклад Романа Григорчука показує, що можна отримати хорошу пропозицію.

Звичайно, у таких країнах увага до тренера з боку ЗМІ не така велика. Але можна шукати можливості. Леонід Кучук, який працював в російському "Локомотиві", пішов тренувати першоліговий український клуб. Тут важливо, щоб сам тренер хотів розвиватися.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua