Від маленьких хлопчиків і дорослих жінок суспільство забагато вимагає

До нескінченності підвищувати людський ККД не тільки не можливо, а й шкідливо

Навіть за стандартами одержимого продуктивністю та ефективністю американського суспільства я — людина досить продуктивна і організована. Не спізнююся, роботу виконую вчасно, вмію мобілізуватися і сконцентруватися на завданні, а при роботі над великим проектом розбиваю його на кроки і послідовно їх виконую. Також я швидко думаю, пишу, ходжу і говорю — одним словом, багато принципів "високоефективних людей" у мене розвинені на рівні інстинктів. Проте, я абсолютно впевнена, що до нескінченності підвищувати людський ККД не тільки не можливо, а й шкідливо.

У кожної людини є своя межа, і не варто пропускати сигнали про її наближення. Мій "дзвіночок", що настав час сповільнитися, — це коли, побачивши хорошого знайомого, я змінюю траєкторію, щоб не витрачати час на розмову, - пише Тетяна Ворожко для "Голосу Америки".

Я припинила підписуватися на журнал "Працююча мати", бо їхня філософія нескінченого підвищення ефективності почала мене дратувати. У кожному номері наводиться розклад дня чергової успішної жінки, в якому немає часу на відпочинок, спілкування з друзями і вкрай мало сну. А також дається маса порад, як можна все встигати, поєднуючи різні справи, наприклад, мити унітаз і купати малюка одночасно, а в кінці номера робляться підрахунки: мовляв, цей номер заощадив вам стільки-то хвилин.

Куди так поспішати? Що потім згадаємо про життя, крім галочок, поставлених навпроти виконаних завдань? А про дитинство сина чи доньки, під час годування яких ти працюєш на планшеті, а під час купання — миєш туалет? У чому полягає успіх — щоб все встигнути, переробивши неабияку купу справ, чи прожити щасливе життя?

Якщо працювати не тільки багато, а і швидко та ефективно, то більше втомлюєшся — мозок працює активніше і витрачає більше енергії - треба більше відпочинку. Але мало хто звільнений в результаті ефективної роботи час витрачає на відпочинок.

Шеріл Сандберг, операційний директор Facebook, у своїй книзі "Включайся!" пише, що для довгострокового успіху в житті і кар'єрі треба не боятися відмовляти, коли до тебе висувають надмірні вимоги. Вона наводить приклад, як в компанії McKinsey багато людей звільнялися через те, що "згорали", або хворіли через надмірне навантаження, причому у момент звільнення у них виявлялися невикористані дні відпустки. Начальники ніколи не перестануть вимагати від своїх підлеглих все більше і більше — це вже завдання підлеглого окреслити межі своїх можливостей, стверджує вона.

Я помітила, що часом жінки перекладають відповідальність за своє здоров'я на інших. "Доїздяться вони на мені - захворію, і нехай їм буде соромно", — ніби думають вони. Ніколи нікому соромно не стане. У кращому випадку пошкодують про звільнення продуктивної співробітниці, в гіршому скажуть, що не "потягнула".

Деякі американські жінки, щоб впоратися з усіма покладеними на них завданнями, вдаються до послуг, як його тут називають, "маленького помічника мами" — пігулок. Психіатр Лоренс Гілл в книзі "Остання нормальна дитина" пише про цікаву закономірність: серед дітей частіше у хлопчиків, ніж у дівчат діагностують синдроми дефіциту уваги і гіперактивності, а серед дорослих навпаки — частіше у жінок, ніж у чоловіків. Він це пояснює тим, що від маленьких хлопчиків і дорослих жінок суспільство дуже багато вимагає. Шестирічним хлопчикам важко висидіти цілу годину на уроці, а 30-річним жінкам — ростити дітей, працювати на роботі і вдома.

І тим, і іншим допомагає "риталін", незалежно від того, чи дійсно вони мають дефіцит уваги, або їм цієї уваги треба дуже багато, пише Гілл і розповідає, що до нього приходять жінки, які намагаються зробити неможливе, — матері немовлят працюють і вчаться. І вони ніяк не пов'язують з цим свої складності з концентрацією уваги, порушеннями сну і різкими перепадами настрою.

А у заняттях, де потрібні творчі навички, підхід "працювати, працювати і ще раз працювати" — контпродуктивний. І число таких професій в постіндустріальному суспільстві зростає - все більше рутинної роботи автоматизується.

Компанія 3 М в холодній Міннесоті - унікальна. Там випускають десятки тисяч найменувань продуктів — від сенсорних екранів до губки для миття посуду. Об'єднує ці речі одне — всі вони винайдені в 3 М, одному зі світових лідерів за кількістю інновацій.

Джей Лернер в книзі "Уяви: Як працює уява" наводить приклад цієї компанії як піонера у використанні новітніх знань у сфері вивчення роботи мозку в організації праці. Він вказує на два методи: можливість думати в атмосфері без стресу і спілкування.

Для того, щоб вирішити якусь складну задачу, іноді її необхідно "відпустити": розслабитися і дати можливість мозку через низку найнесподіваніших асоціацій прийти до правильного рішення. Тому часто осяяння приходить, коли гуляєш або приймаєш ванну. Одного разу кінцівка до статті, яку я ніяк не могла придумати, прийшла мені в голову, коли стоматолог чистив мій зубний канал.

Компанія, якій понад 100 років, не підганяє своїх винахідників довгим батогом. Протягом дня вони можуть сходити в спортзал чи прогулятися доріжками між офісними приміщеннями.

Також від працівників вимагається спілкуватися з колегами. Адже винахідник нового клею може наштовхнути на цікаву думку творця нового виду пластику. З тією ж метою — щоб працівники спілкувалися і наштовхували один одного на ідеї - покійний Стів Джобс, беручи участь у розробці приміщення студії Pixar, наполягав на тому, щоб усі туалети були розташовані в фойє на першому поверсі, поряд з кав'ярнею. Він вірив, що невимушені короткі розмови корисніші за спеціально скликані наради та мозкові штурми.

Водночас людина, яка займається розумовою працею, мусить мати можливість на певний час зосередитися на завданні, увійти у так званий "потік" — психічний стан, коли людина повністю включена у те, чим займається.

Історично можливість подумати і присвятити увагу розумовій праці чи творчості мали лише чоловіки. Навіть якщо жінці вдавалося увійти у творчу професію, яка вважалися чоловічою, її час та увага їй не належали. Вони працювали уривками чи по ночах.

У листах та біографії авторки багатьох книг, з яких найбільш відомою є "Хатина дядька Тома", Гаррієтт Бічер-Стоу описується її нещадна боротьба за час писати. "Ніщо інше, ніж залізна воля дозволяє мені коли-небудь писати; це як гребти проти вітру та хвилі", цитує її біограф.

Навіть зараз, як свідчить дослідження Американського університету у Вашингтоні, на жінок-вчених в університетах США покладається більше організаційних та менторських обов'язків, ніж на чоловіків, що залишає їм менше часу на статті та дослідження.

Також у кожної людини є "вікно продуктивності", час, коли їй найкраще працюється і коли їй найлегше увійти у стан потоку. В мене це зранку — між 9 та 11 — коли я пишу свої найкращі статті, блоги і сценарії. На тренінгах з продуктивності радять цей час присвячувати виключно творчій роботі, відкладаючи організаційні та адміністративні справи на потім, що, на жаль, не завжди можна зробити.

Ще один гарний спосіб стимулювати творчу уяву — прогулянка. Адже людство 97% свого існування як виду вирішувало найскладніші завдання на ходу — тікаючи від шаблезубого тигра, в гонитві за мамонтом або в пошуках нового місця для ночівлі. Тому працівники, які всюди їздять на машині і обідають за робочим столом, не використовують повністю свій творчий потенціал.

Часто я практикую так звані "зустрічі-прогулянки" (walking meetings), коли обговорюю проблеми, ідеї та проекти з колегами під час невеличкої прогулянки коридором чи навколо будинку. І калорії спалюються, і думається краще, і іншим колегам в офісі із відкритим плануванням не заважаємо.

У творчій роботі, вірю я, не варто і демонізувати помилки. Звичайно, у нашому випадку, журналіст мусить перевіряти інформацію та має існувати чітка та працююча система перевірки один одного, але створений керівництвом страх помилитися блокує ініціативу, уяву і змушує працівників братися виключно за прості завдання. До того ж — на помилках вчаться і інколи вони стають джерелом відкриттів. Якби Олександр Флеммінг завжди ретельно мив свої чашки Петрі, він би ніколи не винайшов пеніцилін!

Очевидно, що у цьому блозі я не виступаю за неробство та нехлюйство. Мене саму часто дивує, чому людина, що не може впоратися із завданням, просто не візьме і не зробить. У цьому випадку працює лише чітка постановка задачі із конкретним часом, до якого її треба зробити, та наслідками, якщо цього не станеться.

Але, коли ми самі є високо мотивованими та продуктивними творчими працівниками чи ними керуємо, не завадить взяти до уваги як новітні наукові напрацювання, так і досвід провідних компаній. І всі вони вказують на те, що методам трудового табору чи конвеєрному способу виробництва у сучасному офісі - не місце.