Зеленський пояснював, що найголовніше – перестати стріляти. Захід перестав

Світ дочекався транзиту влади в Києві і змінив свої підходи щодо Москви

Коли міністр закордонних справ України Павло Клімкін попередив, що наслідком рішень, які зараз приймає Рада Європи, може стати підрив Мінських угод, багато хто розцінив його заяву як емоційну реакцію політика, який не зміг переконати колег не голосувати за резолюцію, яка його не влаштовувала.

Тим часом йдеться про значно серйозніше явище - початок процесу поступової відмови Заходу від санкцій проти Росії без відмови Кремля від дій, які призвели до введення цих санкцій, - пише Віталій Портников для "Грани.Ру".

Поки що йдеться, на перший погляд, про дрібниці бюрократії - додаткову санкційну процедуру, яку схвалив Комітет міністрів Ради Європи. Але якщо влітку такий підхід схвалять в Парламентській асамблеї Ради Європи, то будуть створені всі умови для повноцінного повернення Росії до роботи в ПАРЄ. Без будь-яких дій Москви, які стосуються Криму і Донбасу. А це означатиме, що російський шантаж спрацював і Кремль переграв Захід.

Нагадаю, що з першого дня після введення санкцій проти Росії в ПАРЄ Москва наполягала на тому, що без відмови від цих санкцій російські парламентарії не повернуться до роботи в асамблеї, - при тому що санкції не забороняли росіянам брати участь в засіданнях ПАРЄ і її комітетах, вони лише вводили обмеження на участь в голосуваннях, обрання керівництва ПАРЄ та інших процедурах. Керівники ПАРЄ розраховували, що країна, яка демонстративно порушила міжнародне право, з розумінням поставиться до норм демократії, а її депутати продовжать дискусію з колегами і захист своєї позиції.

Але де там! Росіяни просто перестали приїжджати, а спікери Держдуми - спочатку Наришкін, а потім і Володін - стали пояснювати представникам ПАРЄ, що без скасування санкцій ніякого діалогу не буде. Коли виявилося, що цей аргумент не призводить до належного результату, Росія просто перестала платити свої внески в бюджет РЄ - це триває вже майже рік і, з погляду процедури, має привести до виключення порушника з Ради Європи.

Однак Росію не хочуть виключати. Її хочуть повернути. Повернути без всяких умов. До традиційних "доброзичливців" в депутатському корпусі, які вважають, що найголовніше - діалог з агресором, додалися всеїдні європейські бюрократи, яким просто потрібні російські внески. І ситуація зрушила з мертвої точки. Тим більше зараз транзитом влади в Україні і недосвідченістю нового президента Володимира Зеленського та його команди вирішили скористатися куди потужніші гравці, ніж депутати і чиновники.

Резолюція, яка теоретично може відкрити двері для безумовного повернення Росії в ПАРЄ, схвалена Комітетом міністрів, тобто узгоджена європейськими урядами. І головні прихильники такого повернення - Німеччина і Франція, що фактично підтвердив Клімкін. Додамо: міністр закордонних справ йде. Тому що вже через кілька тижнів в Україні буде новий міністр, якому ще потрібно буде вникати в суть проблеми і намагатися пояснити її недавньому телевізійному артисту, який навряд чи взагалі щось знає про існування Ради Європи. Якраз в цей час все і може статися: засідання регламентного комітету ПАРЄ, на якому мають підтвердити рішення Комітету міністрів, призначено на 3 червня. Якраз після інавгурації нового українського президента.

Додайте до цього фактичну неготовність Євросоюзу обговорювати можливість введення нових санкцій проти Росії за "паспортизацію Донбасу", тобто фактичне торпедування Мінських угод; повну демонстративну відсутність української теми на сочинських переговорах держсекретаря США Майка Помпео з Володимиром Путіним і Сергієм Лавровим; бажання Дональда Трампа зустрітися з російським колегою на саміті в Осаці, незважаючи на те що його вимогу про звільнення українських моряків і кораблів проігноровано, - і ми побачимо ясну картину того, що відбувається. Захід просто дочекався транзиту влади в Києві, щоб змінити свої підходи до політики щодо Москви - ну або хоча б продемонструвати Володимиру Путіну готовність до такої зміни. Червоніти більше нема перед ким - не буде ні Порошенка, ні Клімкіна, нікого, хто міг би нагадати своїм західним колегам про їхні зобов'язання і просто про цінності. А українці самі обрали своїм лідером людину, яка напередодні виборів пояснювала своїм співвітчизникам, що найголовніше - це перестати стріляти.

Ось Захід і перестав.