Нас знову хочуть розділити на 3 сорти. Тепер "правильні" українці живуть у столиці

Ми ще не здали шкільних іспитів і тільки намагаємося поступити в університет, а нам пропонують докторантуру

Сергій Дацюк написав статтю про Київський, Галицький та Донбаський консенсус. Він описує Донбаський як російсько-радянський імперський, Галицький як націонал-патріотичний, Київський, коротко кажучи, як інноваційний. Україна відкинула Донбаський консенсус, каже автор і радить відкинути також Галицький, натомість обрати Київський. Звичайно, два останні речення не можуть претендувати на переказ основних ідей досить довгої, глибокої і насиченої статті автора, яку варто прочитати.

На жаль, стаття значною мірою ґрунтується на такій оцінці підсумків українських виборів: 25% нібито обрали Галицький консенсус (націонал-патріотичний), 75% відкинули його. Ця оцінка неправильна. Принаймні, 75% включають прихильників того, що автор називає Донбаським консенсусом. Є серед цієї більшості і прихильники інших двох моделей, а також величезна маса людей, які взагалі не задумуються над такими питаннями. Аналогічно, 25% також вкрай неоднорідні.

Після прочитання глибокої і довгої статті виникає враження, що нас знову намагаються розділити географічно на Україну трьох сортів. Тільки тепер "правильні" українці живуть не в Галичині, як було у кремлівських методичках 2010 року, а в столиці.

Немає ніяких Донбаського, Галицького і Київського консенсусів, а є середньовічна, модерна і постмодерна моделі української державності

На мій погляд, ми маємо справу із часто повторюваною помилкою, коли поділ у часі сприймається як просторовий поділ. Немає ніяких Донбаського, Галицького і Київського консенсусів, а є середньовічна, модерна і постмодерна моделі української державності.

Середньовічна модель — це імперська модель, що вважає необхідним прихилитися до великої імперії. В рамках цієї моделі гетьман запорозький був васалом польського короля, а посварившись і повоювавши з ним, став васалом російського царя. Російська імперія — остання з таких імперій, і в Україні чимало прихильників моделі "русского мира".

Модерна модель — це модель національної держави. Процес створення такої держави на базі уламка імперії та формування в ній політичної нації (ми називаємо цей процес модернізацією) є непростим і досить повільним, як порівняти з тривалістю людського життя. Ми його нині переживаємо. Хочеться швидше, але для того треба поміняти мислення, а воно міняється зазвичай через покоління, і то не завжди.

Модерна модель — це модель національної держави

Постмодерна модель є інноваційною, і ми ще не розуміємо багатьох її ключових рис. Сергій Дацюк робить ряд вдалих припущень, що би це могло бути.

Але є дві причини, чому нам треба обрати модерну модель і відкинути (поки що) постмодерну.

По-перше, моделі наростають одна на одну як кільця на дереві чи шари цибулі. Ніхто не може побудувати модерну державу, не маючи середньовічного досвіду державотворення (власного або, в гіршому випадку, запозиченого імперського), що передбачає наявність бюрократичного апарату, армії та державної монополії на насильство. Ніхто не може побудувати постмодерну інновацію, поки не має модерної держави з відкритими (інклюзивними) економічними і політичними системами та верховенством права. А найголовніше — мислення людей має дійти до відповідного рівня. Країна, що має лише 15-20% людей з модерним мисленням, відмовляючись від модерну, не злітає до постмодерну, а провалюється у Середньовіччя.

Країна, що має лише 15-20% людей з модерним мисленням, відмовляючись від модерну, не злітає до постмодерну, а провалюється у середньовіччя

По-друге, постмодерна інновація потребує безпекової парасольки. Зрозуміло, звідки вона візьметься в Західній та Центральній Європі, де всі є членами НАТО. Україна такої парасольки не має і вимушена захищати себе сама. Приємно чи ні, але мова є одним із таких інструментів захисту. Відмова від захисту можлива, коли вас захищає хтось інший.

Ми ще не здали шкільних іспитів і тільки намагаємося поступити в університет, а нам пропонують докторантуру, ґрунтуючись на наших надзвичайних талантах. Таланти сильно перебільшені, але якими би вони не були, спочатку потрібна вища освіта і пов'язане з нею дорослішання. Все буде у свій час. Головне — після школи наполегливо пробитися в університет, не потрапивши до поганої компанії алкоголіків та хуліганів, які настійливо закликають до себе з півночі.

Оригінал на Site.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Олександр Лієв Голова Асоціації індустрії гостинності України
Погода