Нас знову хочуть розділити на 3 сорти. Тепер "правильні" українці живуть у столиці

Ми ще не здали шкільних іспитів і тільки намагаємося поступити в університет, а нам пропонують докторантуру

Сергій Дацюк написав статтю про Київський, Галицький та Донбаський консенсус. Він описує Донбаський як російсько-радянський імперський, Галицький як націонал-патріотичний, Київський, коротко кажучи, як інноваційний. Україна відкинула Донбаський консенсус, каже автор і радить відкинути також Галицький, натомість обрати Київський. Звичайно, два останні речення не можуть претендувати на переказ основних ідей досить довгої, глибокої і насиченої статті автора, яку варто прочитати.

На жаль, стаття значною мірою ґрунтується на такій оцінці підсумків українських виборів: 25% нібито обрали Галицький консенсус (націонал-патріотичний), 75% відкинули його. Ця оцінка неправильна. Принаймні, 75% включають прихильників того, що автор називає Донбаським консенсусом. Є серед цієї більшості і прихильники інших двох моделей, а також величезна маса людей, які взагалі не задумуються над такими питаннями. Аналогічно, 25% також вкрай неоднорідні.

Після прочитання глибокої і довгої статті виникає враження, що нас знову намагаються розділити географічно на Україну трьох сортів. Тільки тепер "правильні" українці живуть не в Галичині, як було у кремлівських методичках 2010 року, а в столиці.

Немає ніяких Донбаського, Галицького і Київського консенсусів, а є середньовічна, модерна і постмодерна моделі української державності

На мій погляд, ми маємо справу із часто повторюваною помилкою, коли поділ у часі сприймається як просторовий поділ. Немає ніяких Донбаського, Галицького і Київського консенсусів, а є середньовічна, модерна і постмодерна моделі української державності.

Середньовічна модель — це імперська модель, що вважає необхідним прихилитися до великої імперії. В рамках цієї моделі гетьман запорозький був васалом польського короля, а посварившись і повоювавши з ним, став васалом російського царя. Російська імперія — остання з таких імперій, і в Україні чимало прихильників моделі "русского мира".

Модерна модель — це модель національної держави. Процес створення такої держави на базі уламка імперії та формування в ній політичної нації (ми називаємо цей процес модернізацією) є непростим і досить повільним, як порівняти з тривалістю людського життя. Ми його нині переживаємо. Хочеться швидше, але для того треба поміняти мислення, а воно міняється зазвичай через покоління, і то не завжди.

Модерна модель — це модель національної держави

Постмодерна модель є інноваційною, і ми ще не розуміємо багатьох її ключових рис. Сергій Дацюк робить ряд вдалих припущень, що би це могло бути.

Але є дві причини, чому нам треба обрати модерну модель і відкинути (поки що) постмодерну.

По-перше, моделі наростають одна на одну як кільця на дереві чи шари цибулі. Ніхто не може побудувати модерну державу, не маючи середньовічного досвіду державотворення (власного або, в гіршому випадку, запозиченого імперського), що передбачає наявність бюрократичного апарату, армії та державної монополії на насильство. Ніхто не може побудувати постмодерну інновацію, поки не має модерної держави з відкритими (інклюзивними) економічними і політичними системами та верховенством права. А найголовніше — мислення людей має дійти до відповідного рівня. Країна, що має лише 15-20% людей з модерним мисленням, відмовляючись від модерну, не злітає до постмодерну, а провалюється у Середньовіччя.

Країна, що має лише 15-20% людей з модерним мисленням, відмовляючись від модерну, не злітає до постмодерну, а провалюється у середньовіччя

По-друге, постмодерна інновація потребує безпекової парасольки. Зрозуміло, звідки вона візьметься в Західній та Центральній Європі, де всі є членами НАТО. Україна такої парасольки не має і вимушена захищати себе сама. Приємно чи ні, але мова є одним із таких інструментів захисту. Відмова від захисту можлива, коли вас захищає хтось інший.

Ми ще не здали шкільних іспитів і тільки намагаємося поступити в університет, а нам пропонують докторантуру, ґрунтуючись на наших надзвичайних талантах. Таланти сильно перебільшені, але якими би вони не були, спочатку потрібна вища освіта і пов'язане з нею дорослішання. Все буде у свій час. Головне — після школи наполегливо пробитися в університет, не потрапивши до поганої компанії алкоголіків та хуліганів, які настійливо закликають до себе з півночі.

Оригінал на Site.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Погода