Українці так легковажно відносяться до виборів, ніби ми щонайменше Штати

Ми на порозі перемоги чергового масового самообману

Я розумію. Так сильно хочеться повірити, що ось прийде патріот, нове обличчя, не зі старих політиків-корупціонерів, а "молодий кандидат" з бізнесу. Посуне остогидлий "істеблішмент". На хвилі популярності набере у команду нормальних технократів. Безболісно проведе якісь там реформи (примарні надії освіченого ліберального крила його виборців) чи знизить тарифи, підніме заводи, домовиться про завершення війни. Згорне чи відіграє цю незрозумілу українізацію, декомунізацію (надії ще однієї групи виборців). І якось так зробить, що жити стане краще, зарплати виростуть, усіх корупціонерів посадять.

І так сильно хочеться у це вірити, відкинути всі сумніви, тим паче нарід навколо масово купився. Укотре. Перестань заморочуватись деталями, цими набридливими дріб'язковими питаннями й підколками Зекоманди! Повір, бо ж всі уже втомились жити на задворках Європи, втомились від війни, від корупції і т.д. Ось вона, перемога, за кілька днів від нас - це так надихає, додає адреналіну, почуття належності до переможної більшості окриляє. І нова надія, трепетне очікування швидких змін.

Ага, хочеться, звісно. Важко засуджувати.

Тільки є нюанс - так не буває. У нас - точно не буває.

Це черговий самообман. Бо важка правда у тому, що треба роками консолідовано пахать над розбудовою країни та суспільства, створюючи нормальні партії, прискорювати становлення нових лідерів та громад, здатних їх продукувати, працювати з людьми на місцях. І ніякий шоумен не буде робити цього за нас, не перескочить кілька сходинок еволюції суспільства. Це важко усвідомити та прийняти, але так є.

Проте скільки разів спрацьовувала схема "нової надії" - а жодного разу українці не отримувала бажаного у повному об'ємі. Розчаровувались, емігрували, депресували, поки до влади не приходили надміру наглі проросійські мудаки і доводилось у авральному порядку бігти давати по шапці скотам.

Бо ж очікування завжди на кілька порядків перевищують стелю можливого, а бенефіціарами таких настроїв ставали конкуруючі проекти олігархів, перед якими не ставились цілі покращувати життя українців чи рухати країну вперед, а лише обслуговувати своїх акціонерів і створювати слабку видимість діяльності.

І ми на порозі перемоги чергового масового самообману, перемоги симулякра, за яким не стоїть нічого реального. Ні цінностей, ні характеру, ні зрозумілих цілей. Те, що наша нація знову дає себе обманути під час війни - і злить найбільше. У нас немає ресурсів на подібні довготривалі експерименти, але багато українців так легковажно відносяться до виборів, ніби ми щонайменше Штати із безкінечним запасом міцності.

Оригінал