Росія більше не може смикати Захід за хвіст з упевненістю, що той не відповість

Помилка гідна увійти в підручники, як приклад грандіозного політичного провалу

Може виникнути враження, що ми все ще живемо в постмодернізмі. Коли немає відмінностей між протилежностями – між правдою і брехнею, справедливим і несправедливим, правом і безправ'ям. Коли незрозуміло, що реальність, а що імітація. Немає принципів і правил. Все перетворюється на знущання над логікою і здоровим глуздом.

Ось кілька прикладів російського постмодернізму: Петербурзький міжнародний економічний форум і "справа Калві"; путінський технологічний "прорив" при конфронтації із Заходом; державність держави під санкціями; громадські палати і Рада при президенті з прав людини, як обрамлення єдиновладдя.

Нещодавно Путін виступив на з'їзді РСПП в класичному дусі постмодерну, говорячи про те, що влада бачить "в представниках ділового співтовариства Росії, важливих, ефективних, надійних партнерів у вирішенні ключових завдань національного розвитку". А при тому, за останні п'ять років за економічними статтями КК РФ засуджено понад 220 тис. осіб. При цьому за цей же час кількість порушених кримінальних справ сягає 900 тис. (проте кількість виправдальних вироків щорічно не перевищує і 2%). Ось і "важливі партнери".

Втім, і західний світ кілька десятиліть живе, розмиваючи свою ідеологію і норми. Іронія в тому, що розпад СРСР і зникнення альтернативи призвели до того, що ліберальні демократії перестали турбуватися про цінності. Для Росії настав золотий вік інтеграції еліти "в Захід" при збереженні системи, ворожої Заходу. Російський Лондонград і Михайло Фрідман як найбагатший житель Лондона – це спадщина постмодерну.

"Кримнаш" зруйнував комфортну для багатьох – і там, і тут – відносність. Західні санкції виштовхують росіян із зони безтурботності, де можна було обходити правила за сприяння створеної самим Заходом лобістської машини. Обходити – до взаємного задоволення.

Засудження в США Пола Манафорта, короля лобістів, які обслуговують клептократії, означає удар по світовому "ландромату". Тепер вся сфера обслуговування світових "пралень" задумається, як їй займатися своєю справою далі.

Скандал з "Трійкою-Діалог", що викликав падіння акцій найбільших західних банків, говорить не тільки про те, що Росія стала токсичною. Це вже нове попередження про те, що гравці епохи постмодерну, включно і з західними фінансовими регуляторами, будуть платити за свої тодішні успіхи. І в цю ціну увійде не тільки обнулення колишніх репутацій, але й відмова світових фінансових інститутів мати з Росією справу.

Настає час чорно-білого пейзажу – "хто не з нами, той проти нас". І ніяких відтінків сірого. Схильні до компромісів, європейці, звичайно, будуть намагатися зберегти розмитість правил. Але їм навряд чи вдасться уникнути пресингу з боку світового поліцейського, який хоче піти на спокій. Але ніяк не може. Ось зараз ми можемо спостерігати, як США намагаються змусити Європу і перш за все Німеччину відмовитися від "Північного потоку-2".

Для Росії починається нова геополітика. Парадокс в тому, що Кремль сам завершив славний час, коли можна було смикати Захід за хвіст з упевненістю, що обрезкла цивілізація не здатна на відповідь. Помилка гідна увійти в підручники, як приклад грандіозного політичного провалу.

Нічого страшного, говорять прокремлівські спостерігачі.

Так, Росія тепер на самоті. Але Росія може освоїти нову місію – стати посередником між Заходом і Сходом. І хто, скажіть, погодиться на посередництво самотньої держави, що дрейфує в незрозумілому напрямку?

У Заходу немає ідеології і він готовий до угод; це те, що потрібно, переконують оптимісти. Але, по-перше, у Заходу з'явилася ідея – єднання проти Росії. По-друге, що РФ може запропонувати Заходу як угоду, не втрачаючи обличчя?

Ми вступаємо в багатополярний світ і Росія готова стати одним з його полюсів, не вгамовується мейнстрім. Але цей світ означає жорстку боротьбу і які у Росії шанси її виграти при втечі ресурсів і небажанні населення жертвувати тим малим, що у нього залишилося? І хто готовий стати російською "галактикою", якщо навіть Лукашенко почав фрондувати?

Усередині країни теж починається нова епоха. Влада виповзає з сірої зони, коли можна було існувати за рахунок жонглювання правилами. І де було так здорово жити! Фейкові інститути продовжують існувати, але швидше, як комічна валіза без ручки. Влада, явно розуміючи, що "відтінки сірого" загрожують втратою контролю над реальністю, що розповзається, не знайшли нічого кращого, ніж витягти з музею репресивний каток.

Владу зрозуміти можна: а як інакше керувати країною в ситуації її конфронтації із Заходом і зростання невдоволення народу? Доводиться повертатися до силового пресингу, зокрема й утискати еліту, що розперезалася.

Доводиться пропонувати народу "національні проекти" як мобілізаційну ідею. Правда, за рахунок згортання своїх соціальних зобов'язань. А що ще придумати? Для військового патріотизму потрібен більш серйозний імпульс, ніж гавкіт "про Україну" в телеящику.

Проблема, однак, у тому, що модель Росії, "що йде в себе", може функціонувати тільки при скиданні лушпиння постмодерну (разом з шарами, які його обслуговували) і повернення до тоталітаризму, особистої диктатури, однодумності, впровадження незаперечної ідеології, масових репресій і безумовного підпорядкування. Тільки так і не інакше!

Але чи може влада, ща привчила всіх до обманки і сама стала уособленням фейку, повернутися до репресивно-командної системи? Вже не питаю, чи може остання очолити "прорив" Росії до всього кращого.

І як консолідувати народ навколо влади при деградації мобілізаційного механізму, який захоплено зайнятий набиванням власної кишені?

Коротше, застрягли. Ще як застрягли!

І ще: хто більше буде заважати Росії виходити з цього глухого кута – ті, хто намагається перейти до репресивного управління, чи ті, хто дискредитував принципи своєї участі в їх імітації? Останнім буде важкувато зберегти репутацію "білих і пухнастих", залишаючись в ролі гірлянди на репресивній вертикалі...

Оригінал