"Північний потік-2" – це не про газ, а про війну

Бізнес для Путіна – постачання нафти. Газ використовує виключно як політичну зброю

Компроміс, який був досягнутий між Німеччиною і Францією щодо будівництва газопроводу "Північний потік-2", став зрозумілим після засідання комітету постійних представників ЄС і Європейського парламенту.

Зміни у європейській Газовій директиві щодо поширення правил, обов'язкових для газопроводів всередині ЄС, на газопроводи третіх країн, поширюється і на "Північний потік-2". Однак регулятором цих правил стане країна, по території якої проходить горезвісний маршрут доставки газу - тобто Німеччина. Берлін отримує право робити винятки з Газової директиви, однак тільки після перевірки і затвердження цих винятків Європейською комісією. Саме за Брюсселем, а не за Берліном залишається останнє слово, - пише Віталій Портников для espreso.tv.

У Німеччині досягнутий компроміс сприймають із полегшенням. І тому, що без його досягнення реалізація проекту "Північний потік-2" може зупинитися. І тому, що цей компроміс демонструє прихильність Берліна своїми зобов'язанням. І тому, що компроміс Німеччини і Франції покликаний довести, що мова йде виключно про бізнес, а не про політику.

Залишилося тільки дізнатися, як досягнутий під час сьогоднішнього засідання компроміс будуть сприймати у Москві. Тому що для Кремля "Північний потік-2" - ніякий не бізнес, а політика у чистому вигляді. Бізнес для Путіна - постачання нафти, а газ використовується виключно як політична зброя. І те, в чому давно переконалися українці, чомусь стало новиною для німців та інших наївних європейців.

Будівництвом "Північного потоку-2" Кремль намагається досягти трьох простих цілей - посилити енергетичну залежність країн Західної і Північної Європи від Москви, підірвати економічний потенціал країн Центральної Європи шляхом позбавлення їх прибутків від транзиту і розв'язати собі руки для повномасштабної війни на території України. "Північний потік-2" - це не про газ. Це про війну. А необхідність у такій війні зростає на тлі неминучого зубожіння населення Росії. Виходить, що Берлін однією рукою - підтримуючи санкційну політику проти агресора - підштовхує Путіна до війни, а іншою - підтримуючи будівництво "Північного потоку-2" - створює умови для такої війни. Який феєрверк стратегічного мислення!

Але тепер ситуація може змінитися. Якщо Берлін вирішить розвивати "Північний потік-2" саме як бізнес-проект, чи викличе це розуміння у Москві? А якщо Берлін вирішить допомогти Кремлю і запровадити тільки ті виключення, які полегшать Путіну реалізацію його політичних планів, чи викличе це розуміння у Брюсселі?

І тут багато що залежатиме від зусиль тих, хто розуміє небезпеку будівництва "Північного потоку-2" і суть намірів Кремля, від зусиль американської, польської, української дипломатії, від нових санкцій - також і проти західних компаній, які беруть участь у реалізації проекту. Ні, боротьбу ще не закінчено. І якщо навіть змію не зупинити, її ще можна позбавити отруйного жала.