Якого дідька кандидатів у президенти так багато?

Вони божевільні? Чи вважають божевільними українських виборців?

Здається, вже сьогодні ми маємо всі шанси дізнатись їхню остаточну чи хоч би близьку до остаточної кількість. Що вона буде рекордна, ми знали ще позавчора. Рекордно висока й рекордно абсурдна. Курам та іншим птахам і націям на сміх: у цій країні вже зареєстрували 44 кандидатів у президенти. Виходячи з того, що загалом заяви до ЦВК занесли 80 осіб (зокрема 3 лютого, в останній день подання документів – більше десяти), маємо всі підстави з жахом очікувати в лавах учасників дальшого поповнення. Перспектива отримати 50-60 зареєстрованих кандидатів, на жаль, аж ніяк не виглядає перебільшенням.

Це такий дитинізм чи кретинізм? Вони всі що, божевільні? Чи вважають божевільними українських виборців, тобто нас? 35 з половиною мільйонів божевільних – чи не забагато для країни, що її кожне з них зібралось ощасливити своїм правлінням? - пише Юрій Андрухович для видання "Збруч".

При цьому навіть горобці знають, що насправді їх, кандидатів, троє. Реально все вирішиться у трикутнику. Крапка.

Ну добре, є ще двоє-троє таких, які з розгону (за інерцією) й далі вдають, ніби вірять у власну конкурентоздатність, і не занести документів не могли. Доплюсуймо їх до тих трьох – маємо п'ять або від сили шість кандидатів у президенти. Десь по стільки їх і буває в нормальних і притомних країнах у першому турі – п'ять або шість. Але ж не в десять разів більше! Не п'ятдесят або шістдесят!

Хто пам'ятає перші вибори президента України у 1991 році? Кандидатів було шість. Культурно й цивілізовано, ніби Франція якась або Польща принаймні, якщо вже Франція задалеко. Шість кандидатів у президенти – яка краса. Коли ми її втратили, ту нормальність? Куди поділася та політична солідність? Якого дідька скотилися ми в цей абсурд, гротеск, у це посміховисько для народів світу, а передусім – для раша-тб?

Можливо, це такий флеш-моб? Давайте-но всі наввипередки позаносимо папери до ЦВК – і наржемося до всирачки з онучі бюлетеня? Свідоме доведення ситуації до безглуздя? Свідоме приниження 35 мільйонів лохів?

Я дивлюсь у список на їхні прізвища – й починаю відчитувати якісь потаємні знаки. Здебільшого фонетичні, але не тільки. Може, в цьому – в поєднанні одних прізвищ із другими – якісь важливі приховані месиджі? Може, Світовий Дух через їхні прізвища вправляється в іронічній поезії? Придивімось до поєднань і внутрішніх переходів. Може, сенс у них?

Богомолець і Богословська. Шевченко і Шевченко. Мураєв, Насіров і Насраєв. Корнацький і Кошулинський. Кривенко і Кривонос. Смешко, Ляшко і Скоцик. Вілкул, Габер і Тарута. Дерев'янко і Носенко (до цих двох мені бракує Буратіно, але у списку не знаходжу). Наливайченко і Каплін. Балашов і Журавльов. Добродомов і Ригованов.

Ригати вам, за перепрошенням, від цих персонажів не хочеться? Що це за мультик такий тупий, що за лялькова вистава в інтернаті для розумово відсталих?

Технічні кандидати, пояснюють мені. Сторони трикутника, в якому все вирішиться, запасаються цими пішаками й шістками, підставними кандидатами, задля всім відомих трюків під час голосування та підрахунку.

Ну гаразд. Якщо ми про трюки, то я ще можу зрозуміти присутність у списку кандидата Ю. В. Тимошенка. Трюк, звичайно, ще той, морально застарілий уже років із 15 тому. Але класика є класика – хай уже Ю. В. Тимошенко був би сьомим, тут хоч якась мотивація проглядається – шахрайська та все ж.

Але от, скажімо, навіщо йде в кандидати О. О. Мороз? Йому що, знову 1999 рік надворі? Поет цілковито втратив зв'язок із реальністю?

Зате він принесе два з половиною мільйони гривень у казну, скажуть деякі. Якщо їх, кандидатів, буде ще більше, ніж тепер, то ми на них розбагатіємо. От буде їх 50 – то це треба 48 помножити на два з половиною. 120 мільйонів у наш державний бюджет!

Ніби ті 120 мільйонів не з наших же кишень і витягнуто.

А втім, що таке 120 мільйонів для такої країни? Дурниця, пшик. Ні, наступного разу, до наступних виборів президента (якщо в нас узагалі вони все ще будуть і наступного разу) слід радикально підняти грошову заставу. Не два з половиною, а 25 мільйонів! Цікаво, скільки їх побіжить реєструватися в такому разі? А якщо не 25, а 250 мільйонів? 250 мільйонів з носа, уявляєте?

Чомусь у мене доволі стійке враження, що й тоді їх не поменшає.

Бо ввійшли у смак. А дехто в азарт. А декому просто хочеться біґ-бордів зі собою великим.

Такі великі діти. Сини й доньки народу. Цілковита педагогічна занедбаність.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"