Як не стати жертвою безглуздих дискусій в соцмережах

7 підступних прийомів співрозмовників

Ідеалістична обіцянка "Фейсбуку" та інших соціальних медіа про те, що вони стануть майданчиком обміну ідей та конструктивного діалогу не справджується. Навпаки, саме вони стають ефективним елементом відособлення людей у все вужчі групи за поглядами та переконаннями.

Хтось робить це навмисно та професійно – як російські фабрики тролів чи ісламістські пропагандистські відео. Але значна частина негативу йде від простих користувачів. Частково через застосування прийомів аргументування, які в принципі не можуть дати позитивного ефекту, - пише Тетяна Ворожко для "Голосу Америки".

Аргумент у вигляді малюнка чи мема.

Одним з деструктивних методів аргументування, є малюнки зі словами, чи меми. В Україні їх ще називають фотожаби. Можна, звичайно, порівнювати внутрішню і зовнішню політику президентів Дональда Трампа і Барака Обами: обговорювати їхні принципи, рішення в питаннях персоналу чи різні підходи до імміграційної політики. А можна розмістити мем, на якому Дональд Трамп - у шкірянці на мотоциклі, а Обама - на триколісному велосипеді. Нібито це є якимось доказом. Нібито це є якимось доказом: "от Обама нерозумний, ким це треба бути, аби у дорослому віці сісти на дитячий велосипед?!". Тут важливо не забувати, що фотожаби є виключно проявом креативу їхніх творців і нічим іншим. Щоправда, мушу відзначити, що деякі меми – справжнє сучасне мистецтво, але якими б дотепними вони не були, їх не можна сприймати як аргумент.

Перехід на особистості.

"Золотий стандарт" аргументування: критика зовнішності чи якихось інших характеристик опонента. Не знаєте, як відповісти на аргумент жінки? А вона товста і некрасива. Деякі люди, напевно, вірять, що якщо людину принижувати і ображати, вона зрозуміє, яка вона нікчемна. Відмовиться від своїх цінностей, переконань і погодиться з їхньою точкою зору.

Сюди ж відноситься і такий бридкий прийом, як речення "Мені вас шкода". Нібито опонент є таким недорозвинутим індивідуумом, що пояснити йому чи їй нічого не можливо – лише пошкодувати.

У тої же час коментарі – навіть негативні – є показником, як уваги до допису, так і вільного суспільства.

Навішування ярликів.

Коли опонент викладає якусь ідею, чимало співрозмовників до змісту і не думають дослухатися. Вони вирішують, до якої малопривабливої категорії це віднести чи в яку ідеологічну скриньку покласти.

Наприклад, людина виступає за оплачувану відпустку з догляду за дитиною (у Сполучених Штатах лише державні установи і підприємства з понад 50-ма працівниками зобов'язані надавати три місяці відпустки за власний рахунок). Замість того, щоб запитати, як це буде оплачуватися, хто буде заміняти маму на роботі, поки вона вдома з дитиною, та як це вплине на економіку в цілому – такі люди поспішають із ярликом. Це – соціалізм, кажуть вони. А від оплачуваної відпустки із догляду за дитиною – один крок до сталінських таборів та венесуельського економічного колапсу.

Приписування підступних мотивів.

Чимало користувачів соціальних медіа навіть припустити не можуть, що хтось може поділиться ідеєю лише тому, що вважає її корисною, а власну думку – цікавою.

Типовий приклад у США – дебати про доступ до зброї. Думаю, абсолютна більшість прихильників обмеження доступу до зброї мають дуже простий і зрозумілий мотив. Вони не хочуть, аби їх, їхніх дітей, чи інших людей розстріляв якийсь ображений на життя маніяк. Але їхні опоненти шукають інші, підступні мотиви. Нібито люди хочуть обмежити право на володіння зброєю, аби відібрати пістолет в конкретного Стіва чи просто палко ненавидять другу поправку до Конституції. І навпаки. Якими б не були мотиви противників обмеження доступу до зброї, не думаю, що серед них є любов до масових розстрілів.

Ну і моє улюблене: пояснювати будь-яку позицію жінки, з якою не погоджуєшся, тим, що "в неї чоловіка нормального немає. Ніби наявність чи відсутність "чоловіка нормального" керує усією розумовою діяльністю жінок.

Оскарження права інших висловлювати свої думки чи піднімати певні теми.

Здається, чимало людей не припускають, що будь-яка людина має право звернутися до будь-якої проблеми у тих рамках, які для себе визначила. Напише хтось про свою поїздку в Таїланд, враження від життя в Америці чи відвідання місцевої лікарні і тут же пішли заперечення: "А чого це вони про це пишуть? Я вже 15 років живу у США і нічого ще не написав".

Інша лінія атаки виглядає прямо протилежною, але насправді має теж саме коріння. А чому це ви про це говорите, а про це не говорите? Під кожною статтею про жіноче обрізання обов'язково будуть читачі, обурені тим, що в ній не йдеться про чоловіче обрізання. А майже під кожною статтею про насилля проти жінок з боку їхніх партнерів, знайдуться ті, хто нагадає, що, буває, і від жінок чоловікам прилітає.

"Краса" цього прийому в тому, що не потрібно писати власні критичні статті про чоловіче обрізання чи створювати громадські організації на захист чоловіків від домашнього насилля. Можна просто не давати іншим піднімати теми, які їх хвилюють. Якщо автор висвітлить насилля в родині відносно і чоловіків, і жінок, то можна нагадати про дітей, батьків, інших родичів та домашніх тварин. Якщо і це згадають – а як же мафія? Про мафію ви не згадали! Оскільки висвітлити тему насилля в контексті всієї людської цивілізації не можливо, то, за цією логікою, не можна писати чи говорити про насилля однієї категорії людей над іншою.

Примушування опонентів відповідати за слова та дії найрадикальніших представників їх "табору".

Інший широко вживаний прийом – доведення аргументу чи позиції іншої людини до абсурду. Це робиться від небажання чи нездатності зрозуміти, так і свідомо підставляючи замість реальної позиції людини позицію максимально радикалізовану. От чесно, не всі люди, які вважають, що права робочих мають бути краще захищеними, є комуністами.

Як казав Джордж Буш: "суперечки занадто легко перетворюються на ворожість. Незгода – на дегуманізацію. Занадто часто ми судимо інші групи за їхніми найгіршими представниками, а себе – за нашими кращими намірами".

Сприйняття будь-якого допису як персонального "наїзду".

Коли у тексті йдеться про окрему соціальну групу, проблему, яка зачіпає певну категорію чи особистий досвід автора, чимало читачів сприймають так, ніби мова йде особисто про них. А у них було інакше, а отже – це неправда, роблять вони висновок.

Часто бачу, коли люди навіть заперечують чи знецінюють персональний досвід інших, бо в них було не так. От описала жінка свій травматичний досвід пологів. А в когось його не було. І про це нібито обов'язково треба заявити, навіть якщо друга людина – чоловік.

Порівняно із фейками, покликаними збурити людей та підштовхнути їх до насилля, чи використанням, без відома власника, великого масиву персональної інформації - недобросовісна аргументація не виглядає такою вже великою проблемою. Але це те, над чим ми особисто маємо повний контроль. Ми можемо розпізнавати ці прийоми і не втягуватися у безглузді дискусії та самі утримуватися від їх використання.