Реальну комбінацію Зеленського і Коломойського ще ніхто не розкрив

Країні сьогодні дуже потрібна зміна еліт

Включення Зеленського у виборчу кампанію відбулося набагато раніше. Якщо проїхатися країною, то кількість бордів просто вражає. Здається, востаннє така кількість була в Яценюка.

Підтримка коміка демонструє відсотковий рівень інфантильності населення. Тих, хто вірить, що людина без команди, жодного досвіту роботи, давши два інтерв'ю, може очолити країну.

Замість того, щоб знайти альтернативу старим політикам типу Тимошенко і Порошенка, нові політичні еліти, населення почало шукати казкового героя, який без розуміння ситуації творитиме чудеса.

З іншого боку, Зеленський може стати альтернативною політичною силою на сході України.

Чому суспільство не задає запитання лідеру "95 кварталу", як же ж він потрапив на телеканал у такий важливий і дорогий час? Чи не є він ставлеником олігарха і на кого працюватиме? Подібні питання треба задавати кожному з політиків. А не закохуватися, а потім розчаровуватися.

Водночас, почалася певна паніка на борту президента. Який намагається грати у великі величини, історичні рішення. Дуже часто забуваючи про реальний стан справ в окремо взятій родині звичайного українця. Забуваючи, що українці сьогодні несуть найбільшу ношу — економічний тягар, ріст цін на товари, енергоресурси, комуналку. В даному випадку відірваність президента від ситуації і спровокувала хвилю підтримки Зеленського.

Інша річ, чи дійде виборець Зеленського до дільниці? І чи взагалі буде Зеленський балотуватися. Заява може бути легко спростована. Більш важлива ціль — парламентська. Реальну комбінацію Зеленського і Коломойського ще ніхто не розкрив.

Щодо інших кандидатів, то Тимошенко уже давно включилася у кампанію. Її форуми вже перестали бути актуальними, швидше проходять на автоматі. Колишня прем'єр потребує нового електорального пального. На медіа, інтернет-рекламу витрачається мільйони щодня. Вона всюди. Ніякого інтелекту тут немає. Просто заливаються гроші в тупі політтехнологічні рекламні рішення.

Порошенко намагається наздогнати втрачені рейтинги. Виникає певне відчуття домовленостей, або як мінімум погодженої гри з північним сусідом. Явних доказів цьому немає. На це і є розрахунок. Питання: чи зможе Порошенко переграти Путіна. Здобувши перемогу у президентській битві, можна програти парламентську війну.

У "російському блоці" теж відбуваються свої виборчі перегони. Намагаються переформатувати стару Партію регіонів. Але із чітким підпорядкуванням під дві особи, а можливо і напряму Путіну.

Заяви Гриценка, що президент повинен бути жорстким і добрим Піночетом, дещо не співпадають із тим, що він зараз робить. Він об'єднується, вливає безрейтингові, карликові партії, імітуючи широку коаліцію. В той же час реальної роботи з лідерами думок, діалогу з населенням взагалі не відбувається. Не пропонуючи зрозумілих інструментів: за ринок землі, проти? Якою бачать податкову систему, децентралізацію, конституційні зміни? Нічого цього немає. Виключно якісь кулуарні речі.

А забіги Садового в Instagram демонструють відсутність політичних ідей та невміння команди працювати на національному рівні. Сидіти у львівському замку у них виходить набагато краще, ніж робити електоральний політичний наступ по всій Україні.

Великою загадкою залишається, чи піде Вакарчук. Буде він грати у серйозну політичну гру чи далі буде філософом-наставником, який зі сторони дає поради. Водночас, Славко дав чіткий меседж усім молодим і новим політикам, що треба об'єднуватися, створювати команди і йти до влади. Його меседж "Змусьте мене йти до влади" можна легко перекласти як "Дайте мені команду, яку я маю очолити. З якою піду робити зміни". Доки цей меседж не буде прочитаний і втілений у життя, організований, Вакарчукові-інтелектуалу і лідеру вриватися не матиме сенсу.

Для багатьох молодих політиків зараз є викликом почати бути серйозними, а не намагатися мріяти примкнути до Гриценка чи Садового. Маючи піввідсотка із мрією вирости до 2-3. Потрібно йти в поля, спілкуватися з виборцем. Тому що зміна еліт сьогодні дуже і дуже потрібна країні.

Микола Давидюк, для Gazeta.ua