Давайте зберемо гроші на президентську кампанію нашого кандидата

Це не складно

А що буде, якщо? З цього питання починаються всі історичні події. Тобто спершу хтось має вийти за межі існуючої реальності у себе в голові, і уявити, як було б, якби… - і тоді починається рух до цього "якби". Зміни в реальності неможливі, доки ніхто не вірить, що реальність може бути іншою.

Що буде, якщо припинити вірити у вічність та велич Радянського Союзу?

Що було б, якби Україна стала незалежною?

Що, якщо ми дійсно самі маємо право обирати?

Що, якщо не дозволити "беркутам" бити людей?

Що, якщо не повірити у непереможність Росії, а дати збройну відсіч?

Це тільки декілька "якщо" та "якби", якими ми задались лише на пам'яті мого покоління. І кожне з цих "якщо" змінило нашу реальність – бо ми уявили себе у іншій, кращій, - пише Євген Дикий для "Обозреватель".

Сьогодні знову час напружити уяву.

Зміни в реальності неможливі, доки ніхто не вірить, що реальність може бути іншою

Система перетасовує колоди кандидатів, які на сьогодні на різній відстані від Печерських пагорбів – але всі там вже побували. Хтось із них сьогодні влада, хтось опозиція, але це всього лише зміни ролей у такій собі сексуальній грі – "сьогодні ти медсестра, я пацієнт, а тепер давай я буду лікарем". Усі вони – Система. Та сама, яка ніколи не змінить себе з середини, буде лише відтворюватись та мімікрувати, аби вижити та далі викачувати з країни останні гроші, виводити їх "туди, де нас нема", та туди ж витискати останніх працездатних та адекватних українців, бо в Системі їм місця немає. Навпаки, вони (ми) для неї шкідливі та небезпечні.

Ми не хочемо знову обирати Систему. Ми втомились від неї, вона нам набридла, вона вбиває нашу країну. Ми стомились щодня це спостерігати. Система бачить це, і малює нам гарну картинку – акторів, найнятих на роль "позасистемних людей". Найнятих на гроші Системи, із заученими текстами (до речі, дуже якісними), написаними штатними технологами Системи.

А інші технологи вбивають нам в голови, що вибори – вкрай дороге задоволення, що виборча кампанія коштує сотні мільйонів баксів, що без таких коштів та без власних телеканалів про велику політику годі навіть мріяти. У нас з вами нема сотень мільйонів баксів та телеканалів – отже, ми можемо бути тільки статистами. Ми ціною тисяч смертей відстояли своє право обирати – але обирати лише з варіантів, наданих нам Системою, телеящиком та сотнями мільйонів. Тобто наданих нам олігархами.

Ми ціною тисяч смертей відстояли своє право обирати – але обирати лише з варіантів, наданих нам Системою, телеящиком та сотнями мільйонів

Чи правда це? Так. Але рівно доти, допоки ми в це віримо. І поки не запитуємо: "а що, якщо?".

А що, якщо ми здатні знайти кандидата не з Системи? Одного з нас? Який дійсно вірить у те саме, що й ми, прагне того ж, що й ми, і так само як абсолютна більшість із нас живе поза межами "схем" та системи? Нормального чесного кандидата, якому можна повірити, бо він довів це своїм життям? Невже серед 40 мільйонів людей, які зробили революцію та п'ятий рік витримують війну із сусідньою недонаддержавою, нема такого? Чи навіть таких? "Не вірю!", як кричав Станіславський у п'яному угарі. Такі люди є, і їх має бути чимало – інакше ми б просто не перемогли в революції та не витримали б війну.

А що, якщо ми самі зберемо такому кандидату кошти на кампанію? Ми, хто самотужки організували на Майдані ефективний замінник майже всіх гілок влади. Ми ті, хто самі одягали та годували свою армію (і до речі, робимо це досі). Невже ми не спроможні скинутись один раз, щоб провести свого, несистемного кандидата в президенти, а потім ще вдруге на парламентську кампанію – і нарешті припинити щодня жертвувати на фронт, бо ці витрати нарешті візьме на себе держава, як це мало б бути вже чотири роки? Якщо навіть один з сорока українців, тобто всього лиш мільйон людей, скинеться по десятці баксів, ми вже матимемо фонд для старту кампанії. А якщо по сто баксів – ми виходимо в одну "вагову категорію" з найбагатшими з олігархів, і можемо дати їм бій. Уявіть: інвестувати сто баксів, щоб за рік потому у нас перестали викрадати щодня мільйони! Як на мене, дуже вигідна інвестиція!

Невже ми не спроможні скинутись один раз, щоб провести свого, несистемного кандидата в президенти?

А що, якщо ми не повіримо у необхідність астрономічних коштів на кампанію? Шалені суми, які називають нам системні технологи, по-перше озвучують спеціально, щоб зомбувати нас з вами. Щоб ми навіть не рипались "грати в ігри дорослих дядєй". А по-друге, структура витрат кампанії "дядєй" повністю базована на їхній уяві про світ – уяві людей, які за життя нічого жодного разу не зробили "на шару", без своєї вигоди. 90% витрат – це наймана праця: штабів, агітаторів, членів комісій, спостерігачів, всіх-всіх-всіх. Це логічно, бо на Систему ніхто і ніколи не працюватиме задурно, це вже геть треба себе не поважати. Система не здатна захопити ідеєю та повести за собою – лише купляти та наймати.

Система не здатна захопити ідеєю та повести за собою – лише купляти та наймати

Але ж ми – не Система. Астрономічні суми виборчих бюджетів скорочуються на порядки, якщо дещо собі уявити. Що, якщо кожний з нас за власні кошти, "на шару" візьме участь у кампанії? Як було в час Майдану, в час Помаранчевої революції, зрештою в час перших вільних виборів кінця 80-х – 90-х: кожний визначить, скільки днів чи годин він готовий інвестувати у спільну справу, і піде робити роботу – не за гроші сьогодні, а за нормальну країну завтра. Хтось зможе виділити кілька годин, хтось – годину щоденно, хтось – пару тижнів відпустки. Разом нас мільйони, і ці години складуться у повноцінну волонтерську кампанію. Кампанію, яку робитимуть щирі люди, впевнені у своїй правоті – а не найманці, які сумно відпрацьовують копійки олігархів. А кошти тоді будуть потрібні лише на поліграфію та інші матеріали, що становить навіть не десяту частину "системних" виборчих витрат, а хіба яких п'ять відсотків. Ми в такий спосіб зробили три революції та виграли першу, найстрашнішу фазу війни – то невже ми не можемо так само обрати собі президента та парламент?! Можемо, ми просто ще в це не повірили.

А що, якщо ми не повіримо у всесилля "ящика"? Адже у нас є соцмережі, щоб гуртуватись та обмінюватись інформацією. І є ноги, щоб дійти до дверей тих квартир, де не сидять в Інтернеті, а лише залипають в ящика. Та язик, щоб донести до цих "позамережевих" сусідів свою правду. Соціальні мережі + кампанія "від дверей до дверей", у виконанні щирих волонтерів, які дійсно вірять в те, що говорять, а не відпрацьовують оплачені "тролегодини" чи похмуро розносять по скринях агітацію, відмічаючись у "десятника" - ось наша альтернатива всім телеканалам.

Маємо шанс змінити країну, "хакнути" Систему. Цей шанс не безкоштовний – він оплачений кров'ю наших бійців на Донбасі

Це не працює? Систему не можна так запросто "хакнути", "ящик" не переб'єш всякими Інтернетами? Ну-ну, розкажіть це Трампу, Макрону, організаторам "Брексіту". Або навіть нам, тим хто боровся за незалежність, та робив перші умовно вільні вибори в останні роки "совка" та перші роки свободи. Працює, ще й як працює – варто лише повірити. І звісно ж бути готовим віддати на це шматок життя, ті самі "неоплачені людиногодини". Точніше, не віддати, а інвестувати – в нормальну країну, де потім звичайні години праці кожного з нас будуть оплачуватись трохи інакше ніж зараз.

Раз на п'ять років ми маємо шанс змінити країну. "Хакнути" Систему, обрати тих, хто дійсно змінить її, а не просто перерозподілить потоки. Цього разу цей шанс не безкоштовний – він оплачений кров'ю наших бійців на Донбасі, які щодня тримають тонку лінію між нами та Мордором. Вони дають нам час змінити країну – а ми цей шанс прос*раємо. Бо не віримо у власні сили. Боїмося задатись питанням: а що, якщо це все ж таки наша країна, а не країна їхньої Системи? Може, нарешті задамося? І дамо гідну відповідь?

Не так це вже і складно. Складно лише повірити.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"