Кремль розраховував виграти Четверту світову війну з допомогою Трампа

Провальним днем для операції "Трампнаш" стало 15 липня 2018 року

Роботу майбутніх істориків і Гаазького трибуналу ініціатори Четвертої світової війни як реваншу за програну ними Третю (холодну) полегшили. Вони власноруч вибили дату її початку - 20 лютого 2014 року - на випущених ними медальках "За взяття Криму".

Всі ці чотири з половиною роки задум війни, розв'язаної путінським режимом проти ненависного йому Заходу і перш за все США, не змінювався: поступаючись противнику в усьому нав'язати йому психологічний поєдинок і змусити поступитися і капітулювати, шантажуючи перспективою загибелі від ядерних ударів мільйонів людей. Як сказав російський президент, "Нехай спробує хтось із числа українських військовослужбовців стріляти у своїх людей... за якими ми будемо стояти... не попереду, а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок і дітей. І я подивлюся на тих, хто віддасть такий наказ в Україні", – пише Андрій Піонтковський для "Радіо Свобода".

Задум цей дозрів восени 2013 року, коли Барак Обама перекреслив у Сирії всі свої "червоні лінії" після трюку Путіна і Башара Асада з "хімічним роззброєнням". Світова громадськість в особі журналу "Форбс" коронувала тоді Путіна, справедливо зазначивши, що "Обама дав слабину, в той час як Путін на міжнародній арені діє рішуче". Угода Лаврова – Керрі про "хімічне роззброєння Сирії" стала Мюнхеном майбутньої Четвертої світової війни.

Слід об'єктивно оцінювати роль Обами. На ньому і на екс-главі Держдепартаменту Джону Керрі лежить величезна відповідальність за трагічну долю Сирії. Але в 2014 році на піку кремлівської ейфорії "русского мира" та реальної загрози розширення агресії на Прибалтику він виконав той необхідний набір дій, який у подібній ситуації потрібен від президента США і лідера вільного світу.

Вересневий саміт НАТО в Уельсі підтвердив непорушні союзницькі гарантії всім учасникам альянсу та ухвалив рішення про створення об'єднаної оперативної групи підвищеної готовності на випадок нападу Росії на когось із них. А напередодні Обама відвідав Таллінн з державним візитом, де виголосив саме ті слова, які від нього чекали в Балтії: "Захист Таллінна, Риги та Вільнюса не менш важливий для нас, ніж захист Берліна, Парижа і Лондона. Ви вже одного разу втратили свою незалежність. З НАТО ви більше ніколи її не втратите".

Варшавський саміт НАТО 2016 року зробив подальші кроки у тому ж напрямку, збільшивши постійну присутність військ альянсу на території прибалтійських країн і Польщі. Здавалося б, Захід закрив поставлене йому запитання "Чи готові ви померти за Нарву?", переадресувавши його назад у Кремль. Але так явно не думали ветерани радянських і російських спецслужб. І серед них один колишній майор дрезденської резидентури. Напевно, ветерани спецслужб – особливо колишній майор – знали щось більше, ніж просто протоколи натовських самітів... Йшов серпень 2016, передвиборча президентська кампанія в США була в розпалі. З'їзд Республіканської партії готувався тріумфально коронувати свого кандидата.

Але повернемося поки до основної теми нашої розповіді – задуманого Кремлем сценарію Четвертої світової війни. Успіх у цій війні, своєрідний прапор Перемоги над рейхстагом – це обвалення 5-ї статті Статуту НАТO, відмова країн НАТО виконати свої зобов'язання з колективної оборони країни-жертви агресії. Така відмова стала б подією епохального історичного значення. Вона б означала кінець НАТО, кінець США як світової держави і гаранта безпеки Заходу, а також повне політичне домінування путінської Росії не тільки в ареалі "русского мира", а й на всьому європейському континенті.

Для обвалення 5-ї статті досить переформатувати в потрібному ключі свідомість усього кількох людей. А точніше, однієї – президента США. Якщо цієї мети досягнуто, то всі матеріальні чинники військової могутності США втрачають сенс.

Як ця відмова приблизно може виглядати, продемонстрував ще під час виборчої кампанії зовнішньополітичний гуру кандидата в президенти Дональда Трампа колишній спікер палати представників Ньют Гінгріч, який назвав Естонію "передмістям Санкт-Петербурга, заради якого він не готовий йти на ядерну війну з Росією". Цікаво, хто вклав в уста Гінгріча і відповідно вуха Трампа настільки майстерне формулювання, що органічно включає в себе елементи кремлівського ядерного шантажу? До речі, свого часу Гінгріч був гарячим прихильником вступу в НАТО прибалтійських країн, ще не володіючи, мабуть, настільки глибокими знаннями щодо їх географії.

Так чи інакше, операція "Трампнаш" стала складовою частиною Четвертої світової війни, навіть більше – магістральним її напрямком, що обіцяв гарантований успіх. Спробуємо оцінити її результати на сьогодні. Вони вкрай суперечливі. Операція повністю провалилася в усіх її аспектах, крім єдиного, але надзвичайно важливого для Кремля.

І неприховане торжество онука Молотова, який перервав засідання Державної думи повідомленням про перемогу Трампа, і наступне святкове розпивання депутатами російського парламенту шампанського мали під собою чималі підстави. Пост президента США через два місяці готувалася зайняти людина, набір зовнішньополітичних уявлень якої ідеально відповідав побажанням Кремля. Президент США дійсно дуже впливовий чиновник. Але США – розвинена демократія з багаторівневою системою стримувань і противаг. Республіканцям належить більшість у Конгресі, але значна частина республіканських конгресменів категорично виступає проти путінофільських фантазій Трампа, хоча вони поки готові підтримувати його з багатьох інших питань.

Ну а настільки одностайна антикремлівська позиція демократів багато в чому пояснюється внутрішньополітичними міркуваннями. Головний ворог для них – Трамп, а не Путін. Але дивна путінофілія Трампа – це його вразливе місце, і вони свідомо і нещадно б'ють прямо в сонячне сплетіння. Як наслідок, у ставленні до путінської Росії склалася консолідована позиція американського істеблішменту, і Трамп нічого не може з нею зробити. Конгрес ухвалює майже одноголосно один жорстокий пакет санкцій проти Кремля за іншим. Такі самі настрої панують не тільки в Конгресі, але і всередині трампівської адміністрації.

Але є одна дуже важлива для планів Москви сфера, в якій просто слова президента США, незалежно від позиції інших американських діячів або інститутів, негайно стають найважливішим військово-політичним чинником. Це особисте ставлення президента США до НАТО і до статті 5-ї її статуту. Для прибалтійських країн гарантії НАТО в практичному сенсі – це гарантії США. А гарантії США – це гарантії президента США. Тільки президент може віддати наказ про використання військової сили США для відбиття агресії проти країни-члена НАТО. І ні Конгрес, ні кабінет, ні істеблішмент не зможуть змусити його діяти, якщо він з якихось причин вважатиме за краще не діяти. Ну, можливо, потім його піддадуть імпічменту за невиконання обов'язків глави держави, але кілька країн НАТО до цього часу вже буде окуповано.

Військова підтримка Заходу у відбитті можливої російської агресії гарантується з 2003 року державам Балтії де-факто однією людиною. Колись його звали Джордж Буш, потім Барак Обама. Сьогодні його звуть Дональд Трамп, і ось уже більше двох років він робить все, щоб довіру до цієї гарантії підірвати. "Застаріле НАТО" і "Естонія як передмістя Санкт-Петербурга" задали тон антинатовському драйву Трампа ще під час виборчої кампанії. Як чинний президент, він жодного разу не вичавив із себе слів про свою прихильність 5-й статті статуту НАТО. Зате десятки разів погрожував, що за певних обставин він не буде виконувати своїх союзницькі зобов'язання. Для цього навіть вигадав міф прo якийсь "бюджет НАТО", в який нібито недоплачують американські союзники. Насправді немає ніякого "бюджету НАТО", а є частки військових витрат державних бюджетів країн-учасниць, які ще задовго до Трампа всі вони домовилися збільшити. І графік цього збільшення виконують. Але це неважливо для Трампа. Головне для нього – невпинно підривати психологічно і політично гарантії безпеки новим країнам НАТО.

І не має значення, займається Трамп цим за власним "розумінням" чи за наполегливими рекомендаціями. Апофеозом його зрадницької у ставленні до союзників по НАТО поведінки стало скандальне інтерв'ю, дане придворному журналістові Такеру Карлсону на третій день після історичної зустрічі з Путіним у Гельсінкі. Чи не на ній Трамп перейнявся думками про "агресивних чорногорців", які обов'язково втягнуть НАТО у світову війну?

Це інтерв'ю викликало шок вже не тільки у східних, але у всіх європейських союзників США по НАТО. Відповідальні політики в ФРН уперше серйозно заговорили про можливість здобуття країною ядерної зброї. Як інший варіант розглядається загальноєвропейський (англо-французький) потенціал стримування з німецькою участю в його фінансуванні. В Європі зрозуміли, що при такому президенті США жодних американських гарантій безпеки немає. А в Москві переконалися, що зручнішої для них людини в Білому домі на випадок походу "ввічливих зелених чоловічків" у Прибалтику не буде ніколи.

Провальним днем для операції "Трампнаш" стало 15 липня 2018 року. На сцені в Гельсінкі перед містом і світом постало дві людини – одна дуже маленька і одна дуже велика. Це була ілюстрація з підручника із психопатології особистісного спілкування. Ні у кого з мільйонів телеглядачів не виникло сумнівів, хто домінантний самець у цій парі і хто перебуває у глибокій психологічній залежності від іншого. Це був день ганьби Америки і день політичної смерті Дональда Трампа. Життя після смерті триватиме ще кілька місяців після 6 листопада, необхідних для технічного оформлення імпічменту новим складом Конгресу. Ці місяці будуть дуже драматичними не тільки для США. У Москві нарешті зрозуміють, що пішов остаточний відлік часу перебування Трампа, який заплутався в проблемах, у Білому домі. Разом з ним назавжди піде і такий бажаний шанс "перемоги" у Четвертій світовій війні. На які дії можуть у такий момент зважитися у кремлівському бункері?

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода