Росія зависла у мертвій точці, чим сильніше хоче дихнути, тим більше задихається

Російська влада, імітуючи рух, лише погіршує ситуацію

Мертва точка. Це ситуація, яка відома в техніці, спорті та психології. Поршень застряє в циліндрі; спортсмен не може продовжувати біг; сторона конфлікту не має сил боротися, але й не може поступитися. Цей стан виникає, коли ресурс його володаря вичерпується. Словом, заклинює і "ні туди - ні сюди". Причому, чим більше тиснеш на газ, тим більше пробуксовує. Чим сильніше хочеш дихнути, тим більше задихаєшся.

Росія опинилася в "мертвій точці". Країна зависла в цивілізаційному просторі. Що влада не робить, щоб імітувати рух, вона лише погіршує ситуацію. Судіть самі.

З одного боку, Кремль не може прийняти санкційні вимоги Заходу, не втрачаючи обличчя. Хіба можна повернути Україні Крим або піти з Донбасу? Або перестати підтримувати Асада? Або зізнатися, що отруїли Скрипалів? Або ж згорнути кіберактивність? Адже для чого тоді створювали кібервійська?

Ні! Кремль не може відступити. Не можна ні в чому зізнаватися. Не можна нікого здавати. Не можна обіцяти поводитися добре. Ще чого! Встояти під санкціями – це нова форма легітимації російської влади (скоріше, в її власному розумінні).

З іншого боку, Кремль не може більше рухатися в логіці "А нам наплювати!". Санкційний зашморг руйнує претензії Росії на роль великої держави. А без державності не може бути всевладдя. Будь-які спроби продемонструвати гонор викликатимуть затягування зашморгу. Тому Кремль думає не про те, щоб жорстко відповісти Заходу. А про те, щоб відповісти так, щоб не спровокувати Захід на нові неприємності. Але не дуже виходить. У вересні Росія проведе найпотужніші військові маневри після падіння СРСР "Восток-2018". А чим ще відповіси? Але це лише дасть НАТО привід розгорнути нові батальйони в сусідніх державах. І за що боролися?

Зовнішня політика в Росії завжди була інструментом вирішення внутрішніх проблем, полегшуючи консолідацію навколо влади і забезпечуючи зовнішній ресурс. Зараз зовнішня політика стала тягарем для бюджету і призвела до формування ворожого для Росії міжнародного простору. Коротше, зовнішня політика стала працювати на збиток національним інтересам. Але й переглянути її неможливо, не руйнуючи владну конструкцію.

Усередині країни влада створила політичну Сахару. Але задраюючи щілини, влада створює ситуацію киплячого чайника із запаяної кришкою.

Перетворення всіх інститутів на пародію може вселяти нагорі ілюзію контролю над суспільством. Але за відсутності легальних каналів волевиявлення у людей залишається одна можливість сказати те, що вони думають – через вулицю.

А як Кремль самозабутньо робить з Олексія Навального народного трибуна і підвищує його популярність!

А як президент Путін примудрився з "пенсійної реформи" зробити детонатор, який може в будь-який момент рознести його опору – путінську більшість. Найголовніше – без будь-якої потреби!

Інструменти державництва стали суперечити своєму завданню. Так, з одного боку, Росія не може обійтися без мілітаризму, який завжди був компенсацією економічного розвитку. З іншого, Росія не може собі дозволити мілітаризацію.

Відбулася девальвація механізмів всевладдя. Росія завжди себе об'єднувала не навколо національного інтересу, а навколо ідеї. І де ж ця ідея сьогодні? Тим часом, не може бути сильної влади без потужної ідеї. Ерзаци на кшталт "кримнашизму" не здатні замінити те, чого немає.

Ще більше девальвувався репресивний механізм. У момент, коли силові структури почали дерибанити власність, і полковник МВС Захарченко (який не може пояснити, звідки у нього взялися $90 млн) став уособленням силовика, силові відомства перестали гарантувати безпеку держави. Але вони не здатні й захистити владу. Тепер вони служать особистому інтересу.

Росія не може більше забезпечити і імперську складову - основу державності. Кінець "русского мира" і небажання Казахстану, Білорусі та інших союзників визнати легітимною анексію Криму - це кінець нашої євразійської галактики.

Найцікавіше – це те, що тепер буде відбуватися у "мертвій точці" з правлячим класом. Західні санкції неминуче призведуть до його розколу: на тих, хто буде змушений відсиджуватися в Росії, і тих, хто зможе інтегруватися "в Захід". Скажімо, Ротенберг і Тимченко будуть насолоджуватися своїм перебуванням на батьківщині. А ось Авен з Фрідманом і Шуваловим, мабуть, зможуть залишатися громадянами світу. Зараз ми бачимо, як Усманов з Абрамовичем намагаються знайти для себе нову формулу життя, розпродаючись у Великій Британії. Подивимося, чи зможуть вони знайти модель "і тут, і там". Але в будь-якому випадку цей розкол розколює базу "вертикалі" незалежно від того, хто буде її очолювати.

Коли і як росіяни вийдуть з "мертвої точки"? Це буде залежати не тільки від зовнішнього впливу. Це буде залежати насамперед від появи в Росії внутрішньої сили, яка дозволить країні отримати "друге дихання". Прорив у майбутнє завжди і всюди забезпечує інтелектуальний стан. Найопозиційніша щодо влади сила. Але дивлячись на "список Варфоломєєва", який прославив творчу еліту, що стала колективною довіреною особою Собяніна, розумієш: ні, інтелігенція у нас вибрала іншу функцію. Втім, залишається молодь, яка ще може приємно здивувати.

Історія говорить, що суспільства не можуть залишатися в "мертвій точці" нескінченно довго. Вони або роблять прорив, або...

Оригінал