Що і чому діти вибирають між похвалою батьків і лайками власного посту

Кіберцькування не можна подолати, забравши гаджет

Побити та викласти відео в мережу. Чернігів, Дніпро, Одеса – це неповний список міст, де останнім часом відбулись дитячі бійки, на які звернули увагу ЗМІ. Але мало хто звернув увагу на те, що відео знущань спокійно виклали в YouTube. Воно "висіло" там щонайменше декілька днів акумулюючи перегляди, поширення та лайки.

І ще на одну особливість мало хто звертає увагу – подібних відео викладено у мережу сотні, а увагу громадськості привертають одиниці. Ті що нестандарт. Як, наприклад, дівчачі бійки. Бійки хлопців чи цькування без фізичного насилля не так цікавлять. Тому такі відео можуть переглядати в соцмережах роками. Вони збирають лайки, навіть тоді, коли їхні учасники уже давно помирилися між собою.

Соцмережі впливають на дитячу жорстокість таким чином:

1. Чим жорстокіше відео, тим більше переглядів, лайків та поширень. Така вже людська сутність. Насилля, гроші та секс – три кити цікавості. Є цілий напрям у кіберцькуванні, коли насилля здійснюється виключно заради того, щоб зняти його на відео та викласти в інтернет. Бо сучасне моральне задоволення для дітей – це не похвала батьків, а кількість лайків власного посту.

Сучасне моральне задоволення для дітей – це не похвала батьків, а кількість лайків

2. Деперсоналізація – анонімність завжди давала можливість бути жорстокішим. Це стосується як того, хто здійснює насилля, так і жертви. Що психологічно простіше – зарізати ворога ножем, дивлячись йому в очі, чи натиснути на кнопку, яка запускає стратегічну ракету, від якої можуть загинути тисячі невідомих? Те ж саме в інтернеті – створюється враження, що ти цькуєш не реальну людину.

3. Безвідповідальність – породження деперсоналізації. Дитині здається, що анонімний акаунт дозволяє їй безконтрольно знущатись над іншими. Ніхто за це не покарає.

4. Нездатність батьків прослідкувати активність дитини в інтернет через розрив поколінь. Як правило, вони користуються навіть різними соцмержами та цікавляться різним контентом.

5. Відсутність безпечної зони. Якщо від цькування у школі можна заховатись вдома, то інтернет немає ні часових, ні просторових обмежень.

І, звичайно, жертва реального цькування може виплескувати накопичений негатив у соцмережах, змінюючи свою роль з об'єкту цькування на суб'єкт.

Мабуть, хтось вважає, що подолати кібербулінг просто – забрати у дитини гаджет і вона в безпеці. Але це помилкова позиція. Це не врятує, а стане лише ще одним ударом по підлітку. Реальний наслідок таких дій: дитина наступного разу вам просто не розповість про проблему. І, звичайно, вона знайде можливість зайти в інтернет через інші пристрої.

Якщо у 8-9 років ви можете безболісно контролювати, куди дитина заходить в інтернеті, її логіни і паролі, то з підліткового віку у вас цього не вийде

Друге - контроль активності у мережі має відбуватись з урахуванням віку дитини. Якщо у 8-9 років ви можете безболісно контролювати, куди дитина заходить в інтернеті, її логіни і паролі, то з підліткового віку у вас цього не вийде. Точніше так: максимум, що у вас вийде – мати пароль від її "офіційного" акаунту. І так само "формально" бути спокійними, бо там – на "офіційній" сторінці завжди все буде добре. А що буде на інших - ви навіть не будете здогадуватися. Тому з віком від тотального контролю доцільно відмовитись на користь прямого спілкування з дитиною. Сюди ж я віднесу і віру у всесильність технічних засобів контролю. Тобто, контроль за переміщенням дитини в інтернеті за допомогою програм-шпигунів. На кожен щит є свій меч - з розумом можна обійти все. А ось коли дитина дізнається про шпигування за нею, вона вам перестане довіряти.

Третє - підвищувати власну обізнаність у новітніх технологіях та зареєструватись у тих соціальних мережах, що і дитина. Не заради контролю, а заради розуміння як вони працюють. Щонайменше, вам буде про що поговорити з дитиною, наприклад, про нові інтернет-меми. Чи про те, як захиститись від вірусів або заблокувати людину, яка "дістає".

Дитина повинна навчитись отримувати конструктивну інформацію із соціальних мереж, а не "вештатись" там від суму

Четверте – "корисний інтернет". Дитина повинна навчитись отримувати конструктивну інформацію із соціальних мереж, а не "вештатись" там від суму. Спробуйте їй щось доручити пошукати, важливе для вас. І пам'ятайте, у цькуванні винні не гаджети, а реальні люди. Тому ніщо не убереже сильніше вашу дитину, ніж її довірливе спілкування з батьками.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода