Є лідер будинку. А ще одна людина слідкує, аби він не був упередженим

Що таке колівінг та чому він популярний серед українців

Заїра Кошмамбетова, вродлива 40-річна казашка, сидить напроти мне в кав`ярні неподалік від Білого дому у Вашингтоні. Ми разом навчалися в Університеті штату Огайо в першій половині 2000-х, але з того часу не бачилися. Згодом, я вийшла заміж, іммігрувала у США, народила дитину, ось вже понад 10 років працюю на "Голосі Америки". Біографія Заїри більш строката та містить одруження, розлучення, численні переїзди, кардинальні зміни кар`єри та інші пригоди, пише Тетяна Ворожко для "Голосу Америки".

"Але тепер в мене все класно, - каже вона. – Я пішла з роботи, намагаюся розпочати власний бізнес та живу у колівінгу в Денвері". "Колівінгу?". "Так, у будинку живе четверо людей, разом із господаркою". "А вони тобі не набридають?" – пригадую я свій досвід студентського життя. "Ні, місця достатньо. У домі 8 кімнат, 4 ванні кімнати, 2 кухні, 2 вітальні та ще і великий садочок– місця вистачає. Це класно жити з друзями та ще і економити на орендній платі".

Люди у перехідному періоді свого життя – між кар'єрами, навчанням і роботою, між відносинами – основні, але не єдині, клієнти колівінгу у Нью-Йорку, заснованому українцями, - Outpost Club. Компанія відкрила вже восьмий будинок для колівнгіу і стала третьою за розміром на цьому ринку Нью-Йорку.

Із одним із засновників, Сергієм Старостіним, ми поспілкувалися у травні. Мене вразило, наскільки швидко росте їх компанія – заснували бізнес вони всього півтора роки тому. Сергій пояснює, що вони пропонують те, чого реально бракує людям у Нью-Йорку.

"Мабуть, зараз ми знаходимося в такому суспільстві, де ми супер об'єднані електронікою, але роз'єднані у соціальному плані. У нас можуть бути тисячі фоловерів, друзів у Фейсбук, але вийти ввечері поспілкуватися, випити пиво чи каву нема з ким", - каже він.

Старостін розповідає, що і розмір будинку, і кількість мешканців – усе оптимізовано, щоб люди між собою налагоджували міцні зв'язки. Якщо кімнат у будинку забагато чи окремі квартири замалі, люди будуть один від одного втомлюватися. Уникати спілкування, що відомо усім, хто жив у комуналці чи студентському гуртожитку. Також тут організовують спільні заходи, в яких мешканців заохочують брати участь - такі як спільний похід у кіно, музей, вечірка чи спортивні заходи.

Власники компанії розробили цілу систему уникнення конфліктів та токсичних людей – від скринінгу до допомоги у розв'язанні суперечок. Якщо жильці не можуть самі між собою залагодити проблему, їхні скарги вислуховує лідер будинку. А також ще одна людина, яка слідкує, аби цей лідер не був упередженим. Якщо помирити співмешканців не вдається, людина завжди може переїхати в інший будинок компанії.

Сучасні колівніги поки що переважно складаються з одинаків обох статей. Але завновники кажуть, що наступні в черзі – родини. Українці планують почати з мам-одиначок, яким досвід проживання у колівінігу має допомогти із доглядом за дітьми.

Себастьян Джангер – журналіст, сценарист, письменник, документаліст та імпозантний чоловік – у своїй книзі "Плем`я: Про повернення додому та почуття приналежності" доводить, що людина еволюціонувала таким чином, щоб жити невеликими групами, племенами. Відокремившись у окремі родини, люди втратили велике джерело психологічного комфорту. Саме цим він пояснює збільшення випадків депресії та інших психічних розладів, які зростають саме в багатих країнах. Чим менше люди змушені покладатися один на одного та ділитися плодами своєї праці, тим більше вони потерпають на психічні розлади, пише він.

Самотність у США деякі психіатри вважають однією з найбільш загрозливих епідемій, які пов'язані з багатьма проблемами зі здоров'ям. Не лише з психічними розладами, а із високим кров`яним тиском, запальними процесами, хворобами серця та взагалі підвищеною смертністю.

За яких би складних обставин сучасна людина не потрапляла в ситуацію, соціально близьку до доісторичної, це дає їй такий психологічний комфорт та емоції, які не дає ніщо інше.

Себастьян Джангер цитує спогади тих, хто пережив стихійні лиха та війни. На відміну від багатьох сучасних фільмів та серіалів, де після колапсу цивілізації усі ведуть війну проти всіх, в дійсності вцілілі починають об`єднуватися та допомагати один одному. Ті, хто пережив бомбардування Лондону та облогу Сараєво, розповідали автору, що тої час був і жахливим, і прекрасним водночас. Лише тоді вони відчували почуття єдності зі своїм оточенням. Це почуття знайоме багатьом українцям за досвідом помаранчевої та Революції гідності.

Почуття військового братерства - теж одних із прикладів групової єдності, яку важко знайти у цивільному житті.

Не думаю, що сьогодні я захочу жити в колівінгу. Втім, відчуваю, що за останні два роки моє життя стало комфортнішим – після переїзду із квартири у будинок ми налагодили міцні зв`язки з сусідами. Спільні вечірки, прогулянки з дітьми та собаками, взаємна допомога та подарунки - усе це допомагає хоч трохи відтворити почуття громади. А Заїрі я хочу побажати успіху з її фермою – вона вловила віяння часу.