Зацьковані діти в дорослому житті мають низькі зарплати

70% усіх жертв об'єднує замкнутість та сором'язливість

У шкільні роки дитина вчиться взаємодіяти зі світом, накопичує соціальні норми. А точніше – їх власну інтерпретацію.

Для розуміння проблеми подивіться на ці цифри: 80% дітей за шкільні роки спостерігали булінг. 24% - періодично ставали його жертвами. 8% - були постійними жертвами цькування.

Жертва булінгу стає не просто об'єктом знущань, а постійного психологічного тиску з боку однокласників, вулиці, вчителів, навіть батьків. Ключове слово – постійного. І дитина починає сприймати цей тиск як норму. Вона включає його у свою систему цінностей.

Зрозуміло, що дитина намагатиметься захиститись від жорстокого світу. І один з дієвих засобів, узятих ще з первісного світу, це – заховатися. У соціальному вимірі – не просто зачинитись у власній кімнаті, а замкнутися у собі.

Дослідження показують, що 70% усіх жертв об'єднує замкнутість та сором'язливість. Насправді, це вже більше наслідок знущань, а не привід до булінгу. І ставши дорослою, така людина пасивно бере участі у соціальному житті, намагається побудувати свою долю через "моя хата скраю".

Відсутність навиків формувати соціальні контакти у жертви (а як їх формувати коли всі знущаються?) призводить до того, що у майбутньому вони не мають справжніх друзів. Багато з них залишаються без сім'ї протягом усього життя. Наслідок асоціальності – "дорослі" жертви, як правило, не мають звершень у кар'єрі, посідають низькі соціальні щаблі та отримують меншу зарплатню, порівняно з дітьми, над якими не знущалися.

Будучи жертвами у школі, значна частина з них переносять цю ж модель поведінки до інших соціальних колективів – в інститут, на роботу і у власну сім'ю (якщо вдається її створити). Їм вона звична. Іншої вони або не знають, або бояться застосовувати. Бо вважають, що знущання можуть бути ще більшими.

Звичайно, коли жертви булінгу стануть дорослими, вони можуть піти до психолога і спробувати змінити свою модель поведінки. Але краще не мати комплексів, ніж намагатись їх виправити.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua