Як боротися із дитячою жадібністю

Це - моє!

Коли ми говоримо про жадібність, то традиційно сприймаємо її як порок, ганебну ваду, якої щонайшвидше треба позбутися. Хороші батьки старанно і якнайшвидше намагаються перевиховати свою дитину, коли вона не хоче ділитися своїми речами з іншими дітьми чи дорослими.

Однак, у цьому процесі варто бути обережним і не травмувати дитячу психіку, погіршивши ситуацію ще більше.

Впевнена, що не знайдеться таких батьків, чиї діти жодного разу у житті не демонстрували небажання з кимось чимось ділитися, або навпаки хотіли мати щось таке, що є у інших. Це нормально, бо дитяча жадібність у молодших дошкільників є закономірною стадією розвитку дитини, а не прогалиною у вихованні.

Дитяча жадібність у молодших дошкільників є закономірною стадією розвитку дитини, а не прогалиною у вихованні

Перші прояви жадібності батьки можуть помітити ближче до двох років малюка, коли він не хоче ділитися з іншими дітьми іграшками на майданчику, або навпаки активно намагається заволодіти чужими іграшками, чи не залишає що-небудь смачненьке своїм рідним.

У 2-3 роки дитина сприймає речі, які їй належать, як частину, продовження себе. Все, до чого вона може дотягнутися, взяти, на її думку, належить їй і бажання ділитися цим з іншими не виникає. Будь-які спроби взяти у неї без дозволу її речі сприймаються як порушення її меж. Дитина починає захищати свою власність, вередує і капризує. Таке навмисне відбирання речей, знецінення дорослими права дитини мати і захищати свої речі, у майбутньому приводить до того, що людина втрачає цінність володіння чимось, безвідповідально ставиться до речей і свого життя в цілому, не знає чого хоче.

У 2-3 роки дитина сприймає речі, які їй належать, як частину себе

Таке дитяче небажання ділитися чимось своїм з часом доволі швидко минає, якщо за цим не криються певні психологічні проблем. Наприклад, ревнощі старших дітей до молодших, брак батьківської уваги, сором'язливість дитини.

Уже в 3-4 роки дитина починає добре усвідомлювати себе, свої межі, розуміти, що є "моє" і "не моє". Речі перестають бути "частиною" дитини, а сприймаються нею як засіб спілкування з іншими. Дитина в цьому віці починає активно використовувати свої речі для налагодження стосунків з іншими дітьми і дорослими. Вона розуміє, що поділившись своєю річчю, отримує унікальну можливість грати разом з іншими дітьми. А грати разом у цьому віці набагато цікавіше, бо це період активної соціалізації дитини.

Як варто батькам реагувати на прояв дитячої жадібності?

Перш за все батьки самі мають бути хорошим прикладом того, що варто ділитися, пригощати інших, дякувати, коли пригостили тебе. Вчіться ділитися між собою вдома ще з маленького віку. Заохочуйте дитину ділитися з іншими дітьми або родичами.

Батьки мають бути хорошим прикладом того, що варто ділитися

Якщо дитина не хоче ділитися і капризує, в першу чергу, її варто заспокоїти і дати зрозуміти, що ви її підтримуєте. Коли малюк заспокоїться, спитати, чи хоче він поділитися своєю іграшкою. Можливо він захоче поділитися за кілька хвилин, коли сам пограє. У такій ситуації дитина розуміє, що батьки її підтримують, що вони поряд, і вона може почувати себе безпечно, а отже від такої важливої "частинки себе" можна на деякий час відмовитися.

Якщо ж батьки сваритимуть чи соромитимуть свого малюка, він сприйматиме це як підтримку іншої дитини і нелюбов батьків до нього. А тому шансів, що він поділиться іграшкою ще менше. Навпаки - може виникнути негативне ставлення до іншої дитини.

Варто проговорити цю ситуацію, чому так сталося, що малюк відчував, чому він це відчував. Якщо він не хотів ділитися саме цією іграшкою, бо вона дуже дорога йому, наступного разу ви порадите йому не брати цю іграшку з собою, щоб не провокувати подібну ситуацію. Дитині варто пояснювати, що усі ті речі, які вона бере із собою у дитячий колектив, можуть привабити інших дітей, а отже вона має бути готовою з ними ділитися. Якщо з якоюсь річчю ділитися не готова, то вона залишається вдома.

Легше ділитися чимось в процесі обміну. Тоді у дитини не виникає відчуття, що вона щось втратила

Легше ділитися чимось в процесі обміну: "Я тобі дам машинку, а ти мені робота". Тоді у дитини не виникає відчуття, що вона щось втратила. Бо завжди є гарантія, що це повернуть.

Можна встановлювати правила і час. Наприклад, "Марійка візьме твою ляльку, а ти її зайчика, але коли ми йтимемо додому, то повернемо іграшки один одному".

Легше ділитися, коли у дитини є щось у певній кількості, наприклад, печиво. Ваш малюк з радістю поділиться трьома-чотирма, якщо у нього їх десять.

Однак точно не варто сварити дитину чи соромити її, особливо при інших, за небажання ділитися. Пам'ятайте, що дитина вам безапеляційно вірить. І якщо ви будете говорити, що ваша дитина добра і щедра, то так вона і буде себе поводити. І навпаки, якщо ви регулярно нагадуєте малюку, що він "жадіна", то саме таким він і буде.

Не варто сварити дитину чи соромити її, особливо при інших, за небажання ділитися

Не відбирайте у дитини іграшки чи речі силою, бо тоді вона зробить висновок, що так можна і у інших відбирати. Хто сильніший, того і іграшка. А тоді конфліктів точно не уникнути. Будуть прояви агресії і невдоволення.

Питаючи дитину дозволу взяти її річ, навіть вдома у повсякденному житі, ви демонструєте повагу до неї, до її простору, до її права володіти речами. Так ви вже показуєте приклад, як варто поважати межі інших, щоб і твої межі теж поважали.

Не можуть іграшки і речі старшої дитини автоматично перейти у спадок меншій

Особливу увагу варто звернути батькам, у яких є кілька дітей. Традиційно прийнято, що старший має безапеляційно поділитися з молодшим. Однак це, порушує права старшої дитини, а меншого не вчить поважати межі інших. Не можуть іграшки і речі старшої дитини автоматично перейти у спадок меншій. Варто запропонувати старшому поділитися або подарувати якісь речі меншому. Тільки коли дитина погодиться, можна давати ці речі меншій дитині. Ідеально, щоб це був такий ритуал даріння. Інакше між братами і сестрами буде виникати ворожнеча, а конфлікти і невдоволення тільки зростатимуть. Вони їх потім успішно переносять і у доросле життя, звинувачуючи один одного, кому більше дісталося, а хто був знедоленим у дитинстві.

Ірина Губеладзе, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"